ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ


Визначення напряму дослідження

Відтворення суспільством матеріальних основ свого буття за певних соціальних умов становить сферу наукових інтересів політичної економії. Тобто, політекономія розглядає процес функціонування продуктивних сил (соціуму із засобами виробництва у своїх руках) в системі певних соціально-економічних відносин та відповідної державно-політичної надбудови в динаміці їх невпинного розвитку – формаційної еволюції.

Зазвичай, найбільша зацікавленість загалу спрямована на з’ясування природи капіталізму – сучасної суспільно-економічної формації, що стартувала за часів пізнього середньовіччя і розвивається донині на базі ринкової економіки. Класична Смітіансько-Рікардо-Марксова політекономія, на думку автора, найбільш вдало підійшла до з’ясування істинної природи капіталізму. Проте, з огляду на ряд її концептуальних прогалин, вона позбавлена можливості стати прикладною наукою за умов сучасного економічного розвитку.

До переліку вад класичної політекономії слід віднести, насамперед…

1. Хибне трактування категорії ВАРТІСТЬ в якості «зречевленої в товарах абстрактної праці», а не як ринкової оцінки матеріалізованих трудозатрат абстрактних.

2. Неврахування інтелектуальної праці, що скорочує робочий час, у формуванні вартісних параметрів – втрата трудовитратного підгрунтя ВАРТОСТІ.

3. Нездатність описати ринкову економіку з огляду на брак коректного формулювання ЗАКОНУ ВАРТОСТІ та ЗАКОНУ НАГРОМАДЖЕННЯ.

4. Відсутність трудовитратно-вартісного обґрунтування грошової системи, що виключає можливість перетворення політекономії в прикладну науку.

Відтак, без врахування інтелект-праці традиційна політична економія являється, по суті, політекономією доіндустріального капіталізму, а її нездатність поставити грошову одиницю на трудо-вартісний фундамент робить із неї далеку від реалій економічного життя теоретичну абстракцію, неспроможну, до того ж, адекватно представити саморегулюючу сутність ринкової економіки.

Усунути недоліки політекономічної науки, зробивши її придатною для практичного застосування в сучасних умовах, – першочергове завдання даної теоретичної розробки. Отож, розпочнемо із з’ясування суті економіки, аби докладніше визначити предмет і напрям дослідження.


Економіка в політекономічному контексті

При слові «економіка» наша уява традиційно змальовує картину нагромадження фабрик і заводів, шахт і копалень, об'єктів інфраструктури, врожайних полів, науково-дослідних установ, тощо. Все це так. Тільки слід мати на увазі, що за всім цим нагромадженням господарських об'єктів стоїть людська праця. – Упорядкована і цілеспрямована... у сфері матеріального виробництва. Пам'ятаючи при цьому, що виробництво є не самоціллю праці, а лише засобом зростаючого забезпечення матеріальних умов людського виживання. Система організаційно упорядкованого відтворення матеріальних умов існування суспільства і є економіка в найбільш широкому розумінні цього слова.

Організаційно-впорядкована система розширеного відтворення матеріальних умов життя суспільства охоплює в цьому напрямку увесь спектр людської діяльності: від трудової... до споживчої. Людині, аби жити, потрібно їсти, пити, одягатися, взуватися, мати дах над головою. А для цього потрібно працювати, аби виготовляти їжу, одяг, житло. Від виробництва матеріальних благ до їх споживання і... знову до виробництва, з тенденцією до його розширення. Економіка, як сфера матеріального життєзабезпечення суспільства, представляє собою, таким чином, замкнутий цикл виробництва-споживання, що включає в себе розподіл, обмін та присвоєння матеріальних благ.

Що конкретно являє собою сфера матеріального життєзабезпечення суспільства?..

В прадавні часи, наприклад, мав місце первіснообщинний спосіб існування людей: вкрай примітивне господарювання відбувалось в межах згуртованого злиднями колективу родової общини, де жалюгідне майно належало всім її членам. Згодом первісна община почала розпадатись на індивідуальні господарства, досягши апогею свого індивідуалізму (якщо брати європейську цивілізацію) у середні віки. Це вже був спосіб матеріального самозабезпечення на базі натурального виробництва та приватної власності одноосібників: все, що виготовлялося в одноосібному господарстві, тут же споживалося. Суспільне виробництво в ті часи являло собою сукупність величезної маси досить роз'єднаних, розпорошених одноосібних господарств, подекуди епізодично пов’язаних між собою простим продуктообміном. Тут все просто і зрозуміло – вся примітивна економічна структура на виду. Епізодичний продуктообмін щодалі, однак, все більш набирав вигляд товарно-грошового обігу за умов дрібнотоварного виробництва: спочатку одноосібників, згодом кооперації таких, нарешті – мануфактура із застосуванням найманої праці. І тут біль-менш все зрозуміло.

Інша справа, сучасна гіперінтегровано-ринкова економіка з астрономічно величезною кількістю всіляких інституцій, виробничих зв'язків, товарно-грошових відносин, комерційних операцій, тощо. Як розібратися у таких ось хитросплетіннях економічних «джунглів» нашого часу?..

При пильному погляді на сучасну економіку ми можемо помітити її інтеграційно-пірамідальну будову, де... На вершині інтеграційних пірамід – виробники кінцевого споживчого продукту, а під ними – величезна конусоподібна основа численних виробників та постачальників засобів виробництва, енергетиків і транспортників, видобувачів сировини і енергоресурсів, вчених-винахідників... що цілеспрямовано забезпечують матеріальні умови виробництва кінцевого продукту. У наявності інтеграційно-галузеве структурування. Аби розібратися в «анатомії» інтеграційно-пірамідальної будови сучасної економіки, бажано, повернувшись в минуле, звернути увагу на момент її зародження за часів перетворення натурального виробництва у дрібнотоварне.

В доіндустріальну епоху натурального виробництва, як уже мовилось, виготовлення продукту замикалося на внутрішнє споживання в одноосібному господарстві. Селянин, що обробляв землю сохою, наприклад, сам же своїми руками виготовляв знаряддя праці, вирощував урожай і в такий спосіб годував себе та свою сім'ю. Ринку, як такого, за великим рахунком тоді не було. Але ось... людський розум з метою підвищення продуктивності праці винайшов залізний плуг, виготовити який своїми силами землероб не в змозі. Він звертається із замовленням до коваля, а той, у свою чергу, – до видобувачів залізної руди і вугілля. З'являється поділ праці. – Вибудовується перша в історії примітивна інтеграційна пірамідка виробничих зв'язків, на вершині якої хлібороб, а під ним коваль і, далі, – постачальники сировини та матеріалів. І ця пірамідка огортається «павутиною» товарообміну. Гірники постачають сировину і матеріали ковалю, той виготовляє знаряддя праці для селянина. Останній, виростивши врожай, розплачується з ковалем часткою свого продукту, а той певною долею від цієї частки, по естафеті, – з гірниками. Згори – донизу. Товарообмін між окремими виробниками, як суб'єктами ринку, набуває форму товарно-грошового обігу, негласно підпорядкованого непорушному правилу: праця всіх учасників інтеграційної піраміди повинна винагороджуватися порівну – кожному рівновелика вартісна віддача від рівновеликих трудовитрат. – Згідно затрат праці.

Аналогічні інтеграційні піраміди в епоху зародження дрібнотоварного виробництва масово почали «проростати» не лише в землеробстві, а в усіх сферах матеріального виробництва: в ремісництві, в будівництві, тощо. Але справжній перелом в розвиток інтеграційних процесів вніс промисловий переворот. Індустріалізація виробництва суттєво прискорила інтеграційно-пірамідальне структурування економіки. А далі... стрімке прискорення даного процесу в міру інтелектуальних проривів в технології виробництва, яким є науково-технічний прогрес. При чисельному скороченні інтеграційних пірамід, вони стали прогресуючи розростатися і... розрослися в наш час до неймовірних розмірів, щільно перекриваючи одна одну. Винахід сучасної сільгосптехніки, наприклад, вибудував величезну інтеграційну піраміду, на вершині якої технічно добре оснащений фермер. Руками фермера сотні тисяч робітників численних підприємств машинобудування, видобувачів сировини та енергоресурсів, вчених-конструкторів опосередковано вирощують урожай. Ці сотні тисяч вчених та робітників дали в руки фермеру «чудо»-знаряддя праці: тільки давай продукцію, землеробе! І фермер, даючи вагомі результати продуктивності праці, розраховується часткою власної сільгосппродукції в грошовому еквіваленті з постачальниками засобів виробництва та вступає в еквівалентний обмін з виробниками іншої номенклатури споживчих товарів. Аналогічними процесами охоплені всі без винятку галузі суспільного виробництва, являючи собою глибоко інтегровану економіку.

При погляді на інтеграційно-пірамідальну будову сучасної економіки, ми можемо помітити її згори донизу розшарування на певні фракції: на три, чотири, чи то п'ять. Грубо: на вершині пірамід – виробники кінцевого продукту масового споживання; нижче під ними – виробники засобів виробництва у вигляді знарядь праці плюс постачальники сировини і матеріалів; ще нижче – інфраструктура, включаючи енергосистему та засоби комунікацій; на самому днищі пірамід – людський інтелект в особі вчених-науковців прикладних та фундаментальних наук. Саме на інтелектуальному ґрунті, немов гриби після дощу, розростаються інтеграційні піраміди, що, накладаючись, щільно перекривають одна іншу. Чим нижче фракція – тим більшу кількість виробників кінцевого споживчого продукту вона обслуговує. А загальним підґрунтям інтеграційних пірамід є наука.

Таким чином, в основі інтеграційних процесів в економіці – інтелектуалізація виробництва – науково-технічний прогрес, спонуканий прагненням суспільства до підвищення продуктивності праці задля задоволення його зростаючих потреб. Виробничо-інтеграційні піраміди в умовах ринку можна уподібнити рослинам, стимулом для зростання котрих є тяга до задоволення зростаючого попиту, немов тяга рослин до променів сонця, а ось живильним ґрунтом проростання пірамід, подібно земному ґрунту для рослин, є людський інтелект. Саме інтелектуалізація продуктивних сил спричинила інтеграцію виробництва, змушуючи йти в ногу з нею. І цей інтеграційний фактор, у вигляді суспільного поділу праці, ліг в основу бурхливого розвитку ринкового товарообігу. Тобто, в основі ринкової економіки інтеграція продуктивних сил, спричинена інтелектуалізацією праці.

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ → ІНТЕГРАЦІЯ → РИНОК

Інтелектуалізація праці – це те, що дало нам сучасну гіперінтегровано-ринкову економіку. Економіка ця собою являє густий «ліс» інтеграційно-галузевих пірамід, котрі, невпинно розростаючись, накладаються одна на одну, сплітаються між собою численними зв’язками. А «розповзаючись» за межі національних кордонів, формують глобальну економіку в особі ТНК. Кожна із галузевих пірамід складається з численної кількості підприємств, розшарованих по фракціям і щільно оповитих «павутиною» товарообігу у вигляді товарно-грошових відносин. Всередині інтеграційно-пірамідальних будов товарообмін (трансфертно) здійснюється за принципом «споживчий продукт на засоби виробництва», а поміж інтеграційно-пірамідальними будовами – за принципом «споживчий продукт на споживчий продукт».

Товарообіг повсюдно вибудовується на основі вартісно-еквівалентного (за законом вартості) обміну матеріалізованих в товарній масі трудозатрат. При цьому інтеграційно-пірамідальна структура економіки поетапно знизу догори формує вартісні параметри товарної продукції на базі витрат виробництва нижче розташованих фракцій. Запит на виробництво засобів виробництва, винаходи і т.д. надходить зверху від виробника кінцевого продукту, тоді як формування вартості споживчого товару здійснюється знизу на основі трудовитрат винахідників, видобувачів сировини і матеріалів, виробників засобів виробництва. А ось розрахунки за поточні витрати виробництва, умовно (вилучивши банківське кредитування), по естафеті розгортаються згори донизу. Товарообмін як за принципом «продукт на продукт», так і принципом «продукт на засоби виробництва» повсюдно набуває форму товарно-грошового обігу.

Питання: що є умовою нормального функціонування пірамідально-інтеграційної системи ринкової економіки?.. – Перш за все:

а) споживчий попит на кінцевий продукт, як реальний стимул до товарного виробництва на всіх стадіях інтеграційних пірамід згори донизу;

б) еквівалентний товарообмін в масштабах всієї пірамідально-ринкової системи, як запорука справедливого обміну результатами праці.

Зростаючий попит на товарну продукцію стимулює виробництво на базі науково-технічного прогресу, а еквівалентний товарообмін забезпечує належну винагороду за працю. Виконуються такі умови – є економічний розвиток: інтеграційно-галузеві піраміди зростають, прагнучи заповнити собою глобальний простір. Умови не виконуються – гряде розлад економіки.

Як і чим регулюється ринкова економіка?..

Ринкова економіка, насамперед, саморегулююча система. Попри певної (монетарної та бюджетної, перш за все) макроекономічної функції держави.

Основний принцип саморегулювання полягає в наступному...

Оскільки мотивом економічного розвитку є невпинне прагнення людського суспільства до поліпшення матеріальних умов свого буття у вигляді зростаючого споживчого попиту, то досягти цього можна лише розширенням виробництва. Практичним же засобом реалізації розширеного відтворення є накопичення. Що означає виробництво дедалі більшої маси додаткового продукту з подальшим поверненням його, під виглядом інвестицій, знову-таки у виробництво. Таким є прояв дії закону нагромадження.

У ринковій економіці, проте, перш ніж реінвестувати, для початку потрібно шляхом еквівалентного товарообміну реалізувати виготовлений продукт на ринку, перетворивши його у вартісну форму. А далі... перетворений у вартісну форму додатковий продукт реінвестується в розширене відтворення виробництва під диктат споживчого попиту... до єдиної в масштабах економіки середньої норми прибутку – рівновеликої винагороди за працю в порядку еквівалентного товарообміну. І це вже наслідок дії закону вартості.

Отже...

В основі функціонування вільноринкової економіки два базові закони:

1. ЗАКОН НАГРОМАДЖЕННЯ – діє з давніх-давен і за будь-яких умов, як ринкових, так і позаринкових, являючи собою виробництво додаткового продукту та зворотне спрямування такого, зазвичай у видозміненій (в ринкових умовах – вартісній) формі, знову ж таки у виробництво, забезпечуючи його розширене відтворення;

2. ЗАКОН ВАРТОСТІ – діє лише в ринкових умовах, забезпечуючи еквівалентний товарообмін та раціональний перерозподіл додаткового продукту (у вартісній формі) в процесі зворотного спрямування його під тиском споживчих уподобань у розширене відтворення товарного виробництва із розрахунку рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудозатрат.

Таким чином...

Закон нагромадження створює матеріальні передумови для розширеного відтворення виробництва шляхом накопичення додаткового продукту у вигляді додаткової вартості в реінвестиційних цілях.

Закон вартості раціонально упорядковує реінвестицію додаткової вартості у виробництво відповідно до суспільних потреб з урахуванням еквівалентного обміну результатами праці.

Тобто: один закон стимулює економічний розвиток в ході конкурентної боротьби за економічне виживання товаровиробників; інший закон в онлайн-режимі сплановує економічний розвиток перерозподілом інвестиційних потоків = трудових ресурсів в суспільних інтересах.

Такою ось є ринкова сутність матеріального життєзабезпечення сучасного суспільства, що становить сферу наукових інтересів політичної економії. Але якраз тут мають місце суттєві недоліки політекономічної науки, що не дають змоги вибудувати на її основі правильну макроекономічну стратегію держави з огляду на неможливість:

а) мати адекватну уяву природи ринкової економіки, сформулювавши закон трудової вартості та закон нагромадження капіталу;

б) мати практичне застосування, створивши грошову систему на трудозатратно-вартісній основі в якості важеля монетарної політики.

Як результат: політекономічне невігластво помножене на бездарність макроекономічного управління = зарегульованість економіки.

Відтак є нагальна потреба докорінно переглянути концептуальні засади класичної політекономії, позбавивши її теоретичних прогалин.


Достоїнства і вади політекономічної науки

Фундаментом класичної політекономії, що справедливо претендує на статус справжньої економічної науки, являється смітіансько-рікардівська теорія трудової вартості. Суть теорії добре відома: трудовитратна сутність вартості як основи ціноутворення ринкової економіки. Проте, трудозатратно-вартісна змістовність даної теорії страждає хибним визначенням категорії ВАРТІСТЬ: в сенсі «вартість як зречевлена в товарі суспільно-необхідна праця абстрактна». Звідси помилковий умовивід про, нібито, «коливання ринкових цін навколо вартості». Тоді як, насправді, вартість є ринкова оцінка зречевленої в товарі суспільно-необхідної праці абстрактної, а відтак, по-факту, має місце коливання вартості (в ціні) навколо зречевлених в товарі трудовитрат. Проста, здавалося б, термінологічна вада докорінно «ламає» логіку як ТТВ, так і Політичної економії, загалом. Але і це ще не все...

І без того кволу смітіанську версію трудової теорії вартості остаточно зруйнував К. Маркс, насадивши на ВАРТІСТЬ так зв. «ціну виробництва» (витрати виробництва + середній прибуток): мовляв, товари реалізуються не за вартістю, а за «цінами виробництва», навколо яких, буцімто, коливаються «ринкові ціни». Тоді як, в дійсності, саме на базі ціни витрат виробництва (собівартості) плюс середній прибуток якраз формується вартість (в ціні) товарів. Тобто:

ВАРТІСТЬ (в ціні) = ціна витрат виробництва + середній прибуток.

Саме на такому визначенні категорії «вартість» будується авторська версія трудової теорії вартості і, відповідно, – Політекономії.

Далі. Якщо трудова теорія вартості являється фундаментом політичної економії, то розроблену К. Марксом на базі ТТВ теорію додаткової вартості доцільно вважати субфундаментом політекономії. В принципі, її логіка правильна: капіталіст, купуючи робочу силу найманого робітника, експлуатує його працю, привласнюючи при цьому частину новоствореного ним продукту у вигляді додаткової вартості. Але... на базі недолугої ТТВ апріорі не може бути концептуально достовірної ТДВ, оскільки, з огляду на «ціну виробництва» в системі ціноутворення, втрачається трудозмістовна сутність додаткової вартості. Це, по-перше.

По-друге, Маркс (чи то від нерозуміння, чи то свідомо) визначив фактор привласнення додаткової вартості як самоціль капіталістичного виробництва і... на цьому зупинився. В такий спосіб перетворивши сам факт такого привласнення в ідейно-емоційний інструментарій розпалювання класової ненависті та низинних пристрастей навколо розподілу додаткової вартості. Насправді, привласнення додаткової вартості з подальшою її рекапіталізацією лише засіб боротьби підприємця за економічне виживання в конкурентному середовищі шляхом розширеного відтворення виробництва. А це велика різниця. Економічне виживання бізнесу дуже швидко скінчилося б, зроби споживче привласнення додаткової вартості його самоціллю. І капіталізм давно б уже припинив своє існування. Емоціям не місце в науці.

Нарешті, доцільно зосередити увагу на спільному для теорій як трудової вартості, так і додаткової вартості фундаментальному недоліку, а саме: обидві теорії базуються виключно на простій фізичній (ручній) праці доіндустріальної епохи, абсолютно не враховуючи інтелектуальну працю епохи індустріальної. Звідси хибна уява про тенденцію до, нібито, стрімкого зменшення маси живої праці у вік науково-технічного прогресу внаслідок “обезлюднювання” машинно-автоматизованого виробництва. Відтак, традиційні ТТВ і ТДВ мимоволі позбавляються трудовитратного під собою підґрунтя, теоретично натикаючись на проблему «пересихання» вартісного джерела, яким є жива людська праця (на цьому ґрунті «проросла» марксова нісенітниця про, начебто, тенденцію норми прибутку до зниження). Цей теоретичний недолік призвів до глибокої кризи політекономічної науки, починаючи уже з другої половини ХІХ століття, коли індустріальне виробництво стало визначальним у формуванні вартісних параметрів передових на той час країн. В наш же час повсюдної автоматизації виробництва класична політекономія майже повністю в руїнах. Оскільки не в змозі пояснити трудовитратне в сучасних умовах походження вартості, котрої, як виявляється, все більше і більше...

Слід зазначити: врахування інтелектуальної праці означає визнання фактора скорочення робочого часу на виробництво одиниці продукту від реалізації інтелектуальних трудових зусиль. Мова йде про зростання продуктивності праці. Продуктивність праці як наслідок її інтелектуалізації. Як не було такого визнання політекономічною наукою в минулому, так і немає по сьогоднішній день. А це означає, що політекономії індустріального капіталізму, яка базувалася б на вартісно-утворюючих засадах складної інтелектуально-фізичної праці високотехнологічного виробництва, у нас, по суті, немає. Успадкована нами політична економія Сміта-Рікардо-Маркса, в дійсності, є політекономія доіндустріального капіталізму, заснована на простій ручній праці доіндустріальних часів. І політекономія ця абсолютно непридатна для практичного застосування в сучасних умовах.

Ігнорування інтелектуальної праці є проблемою політекономічної науки першочергового значення, оскільки позбавляє на сьогоднішній день її актуальності. Відтак, реанімація класичної політекономії вимагає усунення вище перерахованих вад, починаючи, насамперед, з визнання ролі інтелект-праці у формуванні вартісних параметрів.



ЗМІСТ