МАКРОЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВИ


Невідворотність державного регулювання економіки

Роль держави в сучасній економіці. – Мабуть немає іншої проблематики, навколо якої велася б настільки гостра дискусія вчених-економістів. На ниві державного управління економічними процесами пробувано-перепробувано, а очікуваних результатів довгострокового характеру, як правило, немає. Криза і депресія – нездоланні. Що мимоволі ставить під сумнів роль держави... Чи може економіка обійтися без державного втручання в її процеси?.. А якщо не може, то в чому мала б полягати суть макроекономічної політики.

Історично так склалось, що інтелектуалізація людської праці започаткувала процес інтеграції матеріального виробництва, створивши на цій основі сучасну ринкову економіку як самодостатню систему, досконало функціонуючу за законом вартості та законом нагромадження. – Безперечна заслуга економічної Матінки-природи, її самоплинного розвитку. Єдине, що упустила Природа, – не здогадалася створити друкарський верстат для емісії грошових знаків. Вірніше, стихійний ринок в змозі самостійно створити грошовий еквівалент вартості методом природного відбору різних його варіантів, і спроби такі багаторазово мали місце в ході еволюції товарно-грошового обігу. Але на певному етапі економічного розвитку така здатність вільного ринку втрачається. Справа в тому, що грошовий еквівалент вартості, у вигляді того ж золота чи срібла може існувати лише за умов уповільненої в своєму розвитку економіки, коли нарощування маси коштовних мінералів більш-менш збігається з приростом маси матеріалізованого працею багатства. Коли ж темпи економічного зростання починають випереджати наявний видобуток коштовних металів (золота, насамперед), то тут відразу дає взнаки вже згадана криза ліквідності – гальмо подальшого росту. З цього моменту без держави, вірніше, без її друкарського верстата аж ніяк не обійтися, і вона (держава) зобов’язана мудро вмикати емісійно-грошовий верстат, дбайливо сповиваючи економіку у фінансову оболонку. Це першочергове завдання держави в сфері економіки: підтримуючи обсяг грошової маси на рівні сукупної маси вартості, утримувати грошово-вартісний паритет. Для цього, однак, державі належить досконало знати природу ринкової економіки, аби монетарною політикою не нашкодити її розвитку за законами вартості та нагромадження.


Домінанта «невидимої руки» ринку

Вільноринкова економіка є саморегулююча система на основі двох базових законів – Закону вартості та Закону нагромадження. – Довершений регулятор економіки за принципом «невидимої руки» ринку.

Закон нагромадження капіталу спонукає товаровиробника до якомога ефективнішого накопичення все більшої маси додаткової вартості з метою перетворення її у капітал (рекапіталізація додаткової вартості) задля його економічного виживання в конкурентній боротьбі. Прогресуюче нагромадження капіталу в індустріальну епоху здобувається за рахунок експлуатації на високотехнологічному виробництві стрімко зростаючої маси живої праці умовних одиниць найманої робочої сили... при кількісному одночасно скороченні штату найманих робітників, що визначає тенденцію до підвищення норми підприємницького прибутку. – Запорука розширеного відтворення виробництва.

Закон трудової вартості, орієнтуючи бізнес товаровиробника на споживчий попит населення, забезпечує реінвестиційний перерозподіл додаткової вартості у сфері капіталістичного виробництва до єдиної в масштабах економіки середньої норми прибутку, тим самим формуючи ринкове ціноутворення на ґрунті товарообмінної еквівалентності. Еквівалентний товарообмін та раціональна реінвестиція – нерозривно-двостороння суть єдиного процесу формування вартісних параметрів: ринкове ціноутворення коригує перерозподіл інвестицій у виробництво із розрахунку на середню норму прибутку, що, в свою чергу, призводить на ринку до товарообмінно-еквівалентного формування вартості, відповідно, оптимального ціноутворення. – Запорука ринкової попит-пропозиційної рівноваги на основі вартісної адекватності до трудовитрат.

Відтак, Закон нагромадження капіталу діє на мікроекономічному рівні, в межах окремо взятих підприємств. Тоді як Закон трудової вартості діє на макроекономічному рівні, в масштабах всієї економіки. Перший із них, спонукаючи приватного власника до несамовитої боротьби за економічне виживання власного бізнесу, стимулює рушійну силу економічного зростання. Другий, спонукаючи приватного власника орієнтувати свій бізнес на споживчий попит, раціонально упорядковує це зростання відповідно до суспільних потреб. Обидва закони є природними і не вимагають зовнішнього з боку держави впровадження: на практиці вони автоматично спрацьовують самі по собі в момент здійснення будь-яких торгівельно-комерційно-підприємницьких операцій поза усвідомленням цього факту їх суб'єктами. – Досконалий регулятор економіки.

Питання: в чому має сенс регулююча роль держави?..

Звісно, що на мікроекономічному рівні управління процесом продуктивного нагромадження капіталу та економічного виживання – особиста справа самого підприємця. І втручання держави в даний процес зайве. Окрім встановлення оптимальних ставок загального оподаткування.

А ось на макроекономічному рівні управляння процесом збалансованого функціонування ринкової економіки на ґрунті еквівалентного товарообміну вимагає певної уваги держави. Справа в тому, що Закон вартості ефективно може справлятися зі своєю функцією раціональної реінвестиції додаткової вартості у виробництво до середньої норми підприємницького прибутку, відтак, – товарообмінної на ринку еквівалентності (оптимального ціноутворення), лише за умови відповідності маси грошей в економіці загальній масі вартості в ній.

Звичайно, навіть при відсутності додаткової грошової емісії зростаюча економіка сама по собі урівноважуватиме існуючу грошову масу із наростаючою масою вартості шляхом постійного переформатування масштабу цін: повзуча ревальвація (до вартості) грошової одиниці та, як результат, – дефляція. Цілком очікуване нормальне явище. Однак, з вкрай незручними для економіки та фінансів наслідками: плутанина в бухгалтерських розрахунках, хаос в плануванні та кредитуванні бізнес-проектів, збій комерційно-торгівельних операцій, тощо.

Отож, аби уникати подібної ситуації, держава має взяти на себе роль емісійно-грошового регулятора в руслі економічної політики «laisser-faire», дотримуючись, принаймні, двох основних вимог, а саме:

1. Збалансований держбюджет. – Жити за можливостями.

2. Грошова емісія відповідно до темпів економічного зростання.

Це головні напрями державної бюджетно-монетарної політики, покликані утримувати обсяг грошової маси відповідно до приросту загальної маси вартості в економіці: вартісна, перш за все, стабілізація ціни грошової одиниці. – Задля стабільності фінансово-економічної системи.

ГРОШОВА МАСА = ВАРТІСНА МАСА

Практично дотримуватись вартісно-грошового балансу доволі не складно.

Для початку будь-яка кількість емітованих купюр задовольнить економіку при збалансованому /бездефіцитному/ держбюджеті. Так, саме будь-яку кількість грошових носіїв для старту достатньо мати в економіці, чи то вкинути в неї (досить, однак, велику, аби уникнути необхідності поділу мінімальної грошової одиниці: копійки, центу, пфенінга...). Наявна в економіці трудозатратно-вартісна маса сама визначить вартісну «вагу» грошової одиниці, тобто відформатує грошову систему. Треба лише витримати паузу... І грошово-вартісний паритет встановиться сам собою. На грошовому носії (паперовому, здебільше), умовно кажучи, «проявиться» знак його номінальної ціни, адекватної певній частці реальної в економіці вартості. У своїй же сумі грошова маса увійде у відповідність до сукупної маси вартості. І не треба морочитися ні з підрахунками кількості товарів, ні їх цінами, ні швидкістю обороту. Економіка, вірніше, наявна в ній трудозатратно-вартісна маса це зробить сама. – Тобто створить грошову систему.

А далі... лишається емітувати грошову масу в дозах, що відповідала б темпам економічного зростання – приросту реального ВВП. Водночас уважно відслідковуючи інфляційно-дефляційний баланс: по нульовій інфляції/дефляції.

Інфляційно-дефляційний баланс, як ринковий маркер стабільності купівельної спроможності грошей, найбільш простий і практичний показник вартісно-грошового паритету в економіці. Але тут треба зважати на природний процес циклічного звуження купівельної спроможності населення внаслідок дії закону капіталістичного нагромадження. Відтак, моніторинг інфляційно-дефляційних явищ має враховувати закономірну періодичність коливання споживчих цін, орієнтуючи емісійну політику на довгострокову перспективу.

Забезпечення вартісно-грошового паритету в економіці є першочергова запорука ринкової рівноваги. – Основний економічний пріоритет держави. Його конкретна реалізація передбачає ряд макроекономічних заходів. Але... перш, ніж розглянути їх, слід звернути увагу на головні напрями економічної політики сучасних держав. А суть їх, переважно, зводиться до наступного:

а) антикризові заходи;

б) стимулювання економічного росту.

Найчастіше ці заходи здійснюються комплексно. Чи доцільні вони?..


Чи потрібно стимулювати економічне зростання?

Матеріальне багатство є, насамперед, зречевлена людська праця. Скільки праці живої – рівно стільки ж багатства, як праці матеріалізованої. Ні більше – ні менше. Відтак, матеріальне багатство зростає рівно настільки – наскільки приростає маса живої праці. Маючи при цьому на увазі, що жива праця, як інтелектуально-фізична активність людини, обмежена її енергетичним потенціалом і розумовими здібностями. Звідси випливає...

Економіку не можна «пришпорити», примушуючи розвиватися на тривалу перспективу швидше, аніж вона на те здатна, без шкоди для самої економіки. Бо, відповідно до теорії трудової вартості: в основі економічного зростання, результатом якого є збільшення сукупної маси вартості, – приріст сукупної інтелектуально-фізичної маси живої = матеріалізованої праці. В доіндустріальну епоху валовий продукт можна було збільшити лише за рахунок залучення у виробництво додаткових робочих рук. У вік науково-технічного прогресу ВВП зростає рівно в тому обсязі, в якому має місце зростання інтелектуального потенціалу робочої сили, відповідно, – приріст маси живої інтелект-праці. Є такий адміністративний «хлист», котрий змусив би продуктивну силу в особі спільноти інтелектуальних трудівників видати більшу масу живої праці, аніж вона на те (припустимо, 3-4% приросту в рік) здатна?.. – Сумнівно. Ніякий адміністративний примус, ніякий мобілізаційний галас, ніяке емісійне «накачування» грошової маси в обіг, ніякий «інвестиційний мультиплікатор», ніякий «ефективний попит» не в змозі суттєво прискорити економіку в її природному розвитку на тривалу перспективу. В замкнутій економічній системі, мається на увазі, якою на сьогоднішній день є глобальна економіка. Бо, ще раз...

Темпи економічного зростання визначаються приростом маси живої інтелект-праці = зростанням продуктивності праці. За зростанням світового ВВП на 3-4% в рік, наприклад, криється зростаюча в глобальній економіці на 3-4% маса живої праці за рахунок людського інтелекту. І ніяким адміністративним «батогом», ніякою кредитно-грошовою емісією, ніякими програмами «кількісного пом’якшення» ці темпи не прискорити. За винятком експортної експансії окремих країн, яка дає джерело накопичення капіталу за рахунок не внутрішнього трудоресурсу, а зовнішнього: надходження додаткової вартості ззовні... з подальшим її інвестуванням в розширене відтворення виробництва. Виграш країни-експортера, однак, є програш країни-імпортера: для глобальної економіки – «ні холодно, ні жарко». Те ж саме стосується експорту капіталу (іноземних інвестицій), з тією лише різницею, що виграш сторін в таких угодах почасти не визначено, оскільки залежить як від умов угоди, так і від умов її реалізації.

Отже, висновок: хочеш економічного «дива» – розвивай фундаментальну і прикладну науку, вдосконалюй освітній процес, підвищуй інтелектуальний потенціал робочої сили, сприяй науково-технічному прогресу, впроваджуй інновації у виробництво... задля підвищення продуктивності праці, що рівнозначно нарощуванню в економіці маси живої праці. – Ось і вся «хитрість» економічного зростання. За умов конкурентного середовища, звичайно.

Якщо, скажімо, внаслідок бездарної політики стимулювання економічного росту порушено вартісно-грошовий баланс – «грошова маса > маса вартісна», – то єдино розумним засобом відновлення грошово-вартісної рівноваги є нарощування маси живої = матеріалізованої праці за рахунок технологічного прориву у виробництві. Аби вартісну масу урівноважити з наявною грошовою масою. Це єдиний безексцесний метод подолання пороку (мається на увазі, зокрема, сучасна проблема надлишку незабезпеченої доларової маси в глобальній економіці).

А ось в адміністративно-примусовому порядку форсувати економічне зростання без негативних для економіки наслідків неможливо. Як не можна ззовні примусити до форсованої вегетації все живе в природі без шкоди для самої природи. Бо зовнішній допінг суперечить законам розвитку природи і шкодить їй. Переконливим прикладом тому є не лише кейнсіанство, порівняно цілком безвинне, а, перш за все, більшовицька практика насильства над природою економічного розвитку – як злочин. Країни, що посміли випробувати подібну практику, викинуті на узбіччя світової цивілізації внаслідок деградації продуктивних сил, які втратили здатність до саморозвитку.

Природа не терпить насильства над собою і мстить за нього.


Чи потрібно боротися з економічною кризою?

Оскільки самоплинний розвиток економіки в умовах ринку неминуче призводить до циклічних криз перевиробництва, то традиційно, ще з ХІХ століття (звертаємось до «Капіталу» К. Маркса), існує неприйняття таких криз і прагнення боротися з ними. – Елементарна дурниця від політекономічного невігластва. Це все одно, що «боротися» з процесом звуження-розширення грудної клітки при диханні.

Циклічні кризи товарного надвиробництва (при нормальній, зрозуміло, фінансовій системі, що утримує вартісно-грошовий паритет) є закономірний наслідок перенакопичення капіталу, яке веде до відставання платоспроможного попиту від сукупної пропозиції... на величину сукупного накопичення, як обсягу рекапіталізованої додаткової вартості (прибутку) плюс банківських депозитів, спрямованих в розширене відтворення. В результаті попит на споживчі товари скорочується на величину інвестицій. Так, інвестована у виробництво грошова маса, в кінцевому підсумку, створить платоспроможний на ринку попит... на етапі наступного циклу. Але, наступний виробничий цикл буде продукувати своє реінвестиційне нагромадження капіталу. І так з циклу в цикл...

Відтак, криза перевиробництва товарів ознака якраз здорового розвитку економіки. Адже вона свідчить, що з накопиченням все гаразд. І навпаки: тривала відсутність кризи надвиробництва при уповільнених темпах розвитку має насторожити, оскільки це сигнал того, що з накопиченням, можливо, щось не так.

Не будь банківського кредитування економіки, кризи перевиробництва проявлялися б куди частіше, але менш виразно, в такий спосіб формуючи міні-цикли. – Умовно з періодичністю, припустимо, в один рік (з огляду на сезонність).

До чого призводить кредитна політика?..

Кредит – як інвестиційний, так і споживчий – вносить певні корективи в такого роду міні-циклічний процес економічного розвитку. А саме: компенсує інвестиційну грошову масу на етапі поточного міні-циклу, тим самим врівноважуючи попит-пропозицію та відтерміновуючи міні-кризу. – Тимчасово... до наступного міні-циклу. А там... кредитний процес поновлюється. І так із міні-цикла в міні-цикл... Аж поки норма чистого (після відрахування банківського відсотка) підприємницького прибутку у виробничій сфері не впаде, умовно, до «нуля».

Грубо моделюючи, припустимо: за умови 100-відсоткової реінвестиції чистого прибутку, при 10% середньорічній нормі валового прибутку (p = m/c+v. – в чисельнику додаткова вартість) та щорічній 10% ставці банківського кредиту це станеться через 10 років. Аналогічно і кредитовано-перекредитований споживчий попит при тій же відсотковій ставці «стискається», умовно, до “0” через 10 років. – Ось вам і циклічна мега-Криза перевиробництва (добре нам відома) – в сумі 10-кратних міні-криз. При цьому, що цікаво, нагромадження капіталу нікуди не дівається. Воно лише перекочовує із сфери виробництва у банківську сферу... щорічно на величину позичкового відсотка. «Було ваше – стало наше». Власне, тут нема нічого страшного, оскільки на стадії економічного пожвавлення нагромаджений в банківській сфері капітал зворотно знову таки спрямується у виробничу сферу економіки. Звідси масове оновлення основного капіталу і, відповідно, процес пішов... – Безпроблемно, за умови вартісно-грошового паритету. Інша справа, надлишок грошової маси в обігу. Тоді чекай надування фінансових пухирів у зоні фінансових активів (грошовий агрегат М3, зазвичай) на фондових біржах. А це вже ознаки «перевиробництва» фінансового капіталу.

Отож... Циклічні кризи товарного надвиробництва не плутати з патогенними кризами перенакопичення фіктивного капіталу: катастрофічним руйнуванням фінансових «пірамід» та «пухирів».

Фінансова криза – аномалія, переважно виникає на ґрунті державного нехтування законами ринкової економіки, того ж закону вартості, та недотримання вартісно-грошового паритету: гіпертрофований надлишок фінансових (у вигляді грошей і цінних паперів) виразників реальної вартості. Як наслідок неприборканої, перш за все, кредитно-грошової емісії, що комулятивно «роздуває» грошові агрегати. В результаті чого грошова сума пред'явницьких прав на матеріальне багатство починає значно переважати сукупну вартісну масу цього багатства.

Відрізнити циклічну кризу від кризової патології дуже просто (коли вони в «чистому» вигляді). Циклічна криза матеріального перевиробництва починається з товарної біржі, криза «перевиробництва» фіктивного капіталу – з біржі фондової. На жаль, сучасні кризи, переважно, являють собою результат змішаної комбінації перенакопичення промислового та фінансового капіталу, боротьба з якими вельми проблематична.

Фінансові катаклізми є патогенний наслідок зрощування бізнесу з державою, і єдиний засіб боротьби з такою патологією – відсторонити бізнес від влади. Що ж стосується криз товарного перевиробництва, то одне лише знання і поінформованість, розуміння природи економічного циклу і його прогнозованість, передбачуваність того, що в якому порядку настане за чим і через якийсь час, само по собі буде завчасно програмувати антикризовий алгоритм комерційних операцій, що сприятиме пом'якшенню ударів кризи. Одне тільки розуміння справжньої суті циклічного розвитку ринкової економіки, знижуючи панічні настрої, змусить економічний цикл «випрямлятися» в помірно-стабільну тенденцію економічного зростання. Знання – сила. Завдання уряду і ЦБ в такій ситуації не «гратися» з процентними ставками, нормами резервування, валютними курсами, ставками оподаткування та ін. заходами регулювання, як це має місце, а, зафіксувавши їх на належному рівні, залишити економіку в спокої.

Циклічні кризи товарного надвиробництва, навіть якщо матимуть місце, – не трагедія. Це прийнятний спосіб профілактики бізнесу, його природної селекції на здоровий і нікчемний, продуктивний і марнотратний, корисний і шкідливий, чесний і шахрайський. Такий собі метод природного відбору бізнесу під диктовку закону вартості. Неупереджене зведення паперових активів до їх реальної капіталізації розставить все по своїх місцях, очистивши економіку від бізнес-фальші. – Поза державного втручання в цей процес. Бо закон вартості, на відміну від держслужбовців, не обдурити і не підкупити: хабарів не бере. В результаті на плаву лишається, переважно, затребуваний суспільством здоровий бізнес, продукція якого користується попитом.

Окрім очисної функції, циклічні кризи надвиробництва ведуть до певної трансформації приватнокапіталістичної власності з огляду на її концентрацію і централізацію. Наслідком чого є поетапне відчуження приватнокапіталістичного власника від засобів виробництва, що, по суті, означає їх усуспільнення. Зростаюча роль найманих топ-менеджерів тому свідчення. А якщо до цього ще додати масове розпорошення права власності на все зростаючу масу акціонерів, то... це, можливо, початкові зародки наступної суспільно-економічної формації.


Пріоритети макроекономічної політики

Кращий засіб сприяння економічному розвитку – не втручатися в його природні процеси... всупереч дії об’єктивних економічних законів. Державі, однак, слід продумано вибудувати макроекономічне русло для даного процесу, спрямувавши природній саморозвиток економіки по ньому на тривалу перспективу.

Чим, власне, має керуватися держава в проектуванні подібного русла?.. На думку автора, чотирма, насамперед, основними принципами монетарної та фіскальної, задля фінансової стабілізації, політики.

Принцип перший і головний (вже зазначалось). – Стійке утримання вартісно-грошового паритету в економіці за рахунок грошової емісії в унісон темпам приросту сукупної маси вартості... задля вартісної еквівалентності грошей – стабільної фінансової системи.

Принцип другий. – При вартісній адекватності грошей вжити заходів для запобігання витоку їх із обігу у сферу позаекономічного накопичення, спрямувавши надлишкову грошову масу в банківську сферу... за рахунок гарантованого відсотка по депозитах.

Принцип третій. – При повній залученості грошової маси в обіг вжити заходів для запобігання позаекономічного марнотратства коштів... за рахунок нещадного оподаткування розкоші.

Принцип четвертий. – При наявності вартісно-грошового паритету ввести оподаткування ринкової капіталізації великого бізнесу для запобігання фінансових пірамід і пухирів (йтиметься далі).

Об'єднавши всі чотири принципи в один, макроекономічну стратегію держави можна сформулювати однією фразою коротко і ясно: стабільно утримуючи грошово-вартісний паритет, примусити всю грошову масу продуктивно працювати на економіку. Окрім підтримки фінансової стабільності, як головного чинника, макроекономічна стратегія повинна упереджувати позаекономічний витік вільних грошей з обігу, вимушено ставлячи їх власників перед вибором: споживай або інвестуй. Уся новостворена вартість – національний дохід повинен або продуктивно реінвестуватись, або з користю споживатися... без паразитичного розтринькування коштів чи то їх безплідного заощадження.

Зауваження по темі: вартісно забезпечені гроші є реальний еквівалент людської праці і, одночасно, її каталізатор. Вкинеш гроші в економіку – «закипить» робота; вилучиш гроші з обороту – робота «завмре». А тому аномалія витоку грошових засобів із обороту в позаекономічні ніші, будь-то домашні заощадження чи то пустопорожні розтрати на розкіш, рівнозначна, по суті, вилученню трудових ресурсів з економіки, їх «заморожуванню», або навіть повної втрати.

Звідси завдання держави: вільний капітал і заощадження громадян, за умов стабільної грошової системи, спрямувати в комерційні банки на благо як інвестиційного, так і споживчого кредитування без додаткового емісійного навантаження на фінансову систему. Цьому слід всіляко сприяти:

а) довгостроковою фіксацією процентної ставки по депозитах на рівні дещо нижче середньорічних темпів зростання валового продукту для залучення вкладів;

б) нещадним в геометричній прогресії оподаткуванням розкоші, вимушено спрямовуючи надлишок вільних грошових ресурсів у банківську систему.

Така політика послужить банківській акумуляції грошової маси в період економічного зростання. У момент його уповільнення споживчий кредит сам собою буде стримувати рецесію, а кредит інвестиційний – сприяти виходу з депресії. Маючи на увазі, що під час рецесії дешевшають товари ширвжитку, під час депресії – робоча сила і засоби виробництва. Банківський капітал повинен стати демпфером від кризових ударів перенакопичення промислового капіталу. Головне в приборканні циклічних коливань – комерційна прогнозованість в умовах державно гарантованої стабільності фінансової системи при повній залученості грошової маси в товарно-грошовий обіг. Ось і вся роль держави в економіці (юридично-правова регламентація комерційних операцій – само собою). У всьому іншому – що виробляти, у що інвестувати, де і як, за яку ціну збувати продукцію – бізнес розбереться сам. Вірніше... – об’єктивно і неупереджено руками бізнесу розпорядиться закон вартості.

На особливу увагу заслуговує кредитно-грошова емісія: чи можна без неї обійтися?.. С позиції кредитування – як інвестиційного, так і споживчого – тут, очевидно, можна було б сперечатися, що краще (чи гірше): N-на серія міні-криз чи одна мега-Криза впродовж одного промислового циклу. Однак, з точки зору залучення вкладів постає питання: а за рахунок чого виплачувати «%» по депозитах в разі 100% банківського резерву?.. Звичайно, можна обійтися і без депозитних надходжень в банківську систему... тільки тоді вільна грошова маса спрямується, образно кажучи, «під матраци», будучи виведеною з обігу. Чи на користь це для економіки?.. У всьому варто дотримуватися «золотої середини».

Монетарна політика має проводитись в комплексі з політикою податковою, що підсилить фінансове оздоровлення економіки та стимулює її зростання.

Податкова система повинна:

а) не заганяти бізнес в тінь, а виводити його на «чисту воду»;

б) стимулювати економічний розвиток, а не гальмувати його.

А тому доцільно застосувати трирівневу систему оподаткування.

1. Мінімальна ставка пропорційного податку на дохід для всіх без винятку: «десятина», умовно кажучи, незалежно від соціального статусу платників податків (чим нижче ставка податку – тим безпроблемний його збір).

2. Прогресивний податок на розкіш, у кого вона є, незалежно від соціального чи правового статусу її володарів (запобіжить переоформлення такої на підставних осіб як фізичних, так і юридичних).

3. Плоска шкала оподаткування крупного бізнесу, але не підприємницького прибутку або доходу, а податок на... капітал, його ринкову вартість – капіталізацію. І ось це найцікавіше.

Йдеться про оподаткування ринкової (біржової) вартості – ринкової капіталізації – компаній на основі котирувань акцій, що вільно обертаються на відкритому ринку. Дуже простий і незатратний спосіб оподаткування: потрібен один-єдиний на фондовій біржі комп'ютер для автоматичної генерації розміру податкових відрахувань на основі поточного курсу акцій. Для цього, однак, потрібна уніфікація як бізнесу в частині формування його біржової вартості, так і ринку цінних паперів.

Перш за все, головна вимога: повне відсторонення бізнесу від влади, а влади від бізнесу (окрім податкової функції). Плюс абсолютно вільне, безперешкодне в економіці перетікання капіталу і настільки ж вільне, безперешкодне ціноутворення (капіталізація) бізнесу. Це першорядна умова формування справжньої, неспотвореної вартості активів. А далі...

1. Єдиний в країні ринок цінних паперів – фондова біржа – з єдиним для всього акціонерного капіталу алгоритмом формування його ринкової вартості.

2. Витіснення всього великого бізнесу в зону акціонування – на фондовий ринок – підвищеною ставкою податку (для бізнесу не акціонованого).

Що це означає, що вирішує?

Два найважливіші моменти оподаткування ринкової капіталізації компаній.

По-перше, моментально «здується» фіктивний капітал: лопнуть фінансові бульбашки і розваляться фінансові піраміди – відбудеться очищення економіки від бізнес-фальші. Ринкова капіталізація бізнесу зрівняється з реальною його вартістю.

По-друге, економіка отримає стимул до розвитку за рахунок вірогідного інвестиційного буму з огляду на надану можливість отримання надприбутків шляхом модернізації виробництва та скорочення його витрат: збільшення реінвестиційної частини додаткової вартості.

В останньому випадку не варто впадати у відчай прихильникам соціальної справедливості і торжествувати процвітаючим бізнесменам. Оскільки надприбуток відразу ж підвищить курс акцій і призведе до пропорційного підвищення податкових відрахувань.

Для успішної реалізації даного податкового проекту, варто ще раз нагадати, потрібна повна економічна свобода: безперешкодне переміщення капіталу (до середньої норми прибутку в масштабах економіки) та адекватне формування ринкового ціноутворення активів – капіталізації.

Повну успішність податкового проекту дасть застосування його трирівневої системи в комплексі. Якщо податок на капіталізацію (пункт 3), знищуючи фіктивний капітал, буде стимулювати продуктивне накопичення капіталу = розширене відтворення виробництва, то прогресивний податок на майнові надмірності (пункт 2) за умов декларування буде примушувати до сумлінної звітності отримання прибутків/доходу, що дисциплінує сплату прибуткового податку (пункт 1), без особливих зусиль малоефективного, а іноді і корупційного контролю фіскальних служб. Відтак недобросовісний бізнес і корупційне чиновництво буде взято в «прибутково-видаткові кліщі» податкової системи.

Таким чином, трьохярусна система оподаткування вирішує цілий ряд проблем економічного, фінансового, соціального характеру:

1. Стимулює економічне зростання, а не гальмує його;

2. Виводить бізнес з тіні, примушуючи його сумлінно наповнювати бюджет;

3. Знищуючи фіктивний капітал, оздоровлює фінансову систему країни;

4. Протидіє недобросовісному веденню бізнесу та корупції держчиновництва.

Отже, основні напрямки макроекономічної стратегії держави...

I. БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА:

а) Збалансованість бюджету: витрати = доходи. Ніякого держборгу;

б) Фіксована ставка оподаткування на тривалу перспективу незалежно від коливань циклу. Плоска шкала податку на капіталізацію великого бізнесу і прогресивна – на розкіш та спадщину. Сприяючи продуктивному накопиченню капіталу, перекрити канали паразитичного марнотратства, майнові надмірності нещадно «давити» прогресуючим коефіцієнтом оподаткування;

в) Зведені до мінімуму державне субсидування та інвестиції (при тому, що зростання їх, швидше за все, неминуче), бо це прямий шлях до шахрайства та корупції: хабарництва, цінових накруток, відкатів, тощо. Наука, освіта, медицина, пенсійне забезпечення – головна турбота держави. Військові витрати повинні бути зведені до мінімуму, а то і зовсім анульовані в умовах торжества глобалізації.

II. МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА:

а) Грошова емісія, з урахуванням кредитної, строго в унісон приросту валового продукту;

б) Фіксована облікова ставка, не вище середньорічного приросту реального ВВП, на тривалу перспективу незалежно від циклічних коливань. Ніяких маніпуляцій процентною ставкою для корекції промислового циклу чи то стимулювання економічного росту. Жорстке обмеження кредитної емісії максимально високою нормою резервування задля стримування банківського мультиплікатора;

в) Ніякого субсидування приватного бізнесу, банків – рефінансування з метою порятунку. Банкрута повинна очікувати страшна доля опинитися під парканом і бути розтерзаним озвірілими вкладниками чи то акціонерами. Це покладе край безвідповідальності бізнесу. Боротьба із злочинним бізнесом – само собою.

Такі ось «звірячі» умови здорової конкуренції і боротьби бізнесу за економічне виживання в умовах ринкової стихії, передусім регульованої законом трудової вартості та законом продуктивного нагромадження капіталу в межах чітко визначеної бюджетно-монетарної політики. – Запорука здорового економічного розвитку. Тобто, мова йде про те, щоб загнати бізнес у вузьке, державою вибудуване, русло LAISSER-FAIRE, мимоволі примусивши його до природного саморозвитку строго за законами ринкової економіки на благо, врешті-решт, суспільних інтересів.

Державна економічна політика лише тоді чогось варта, коли вона:

а) оперує надійною грошовою системою;

б) поважає об'єктивні економічні закони.

Сформувати подібну макроекономічну стратегію держави в змозі політекономічний монетаризм на базі синтезу теорії трудової вартості та кількісної теорії грошей. Домінантою має бути пріоритет дії об'єктивних економічних законів за умов стабільної грошової системи.

Закон продуктивного нагромадження капіталу на мікроекономічному рівні створює фінансові передумови розширеного відтворення виробництва.

Закон трудової вартості на макроекономічному рівні оптимальним чином упорядковує розширене відтворення виробництва в суспільних інтересах.

Практичну успішність економічної політики має забезпечити повага до вищезгаданих законів плюс грошова система, що базується на трудозатратно-вартісній основі, за умови приросту грошової маси в унісон темпам економічного зростання (приросту реального ВВП).

В результаті – економічна стабільність та помірне зростання.

Мета макроекономічної стратегії держави на засадах політекономічного монетаризму: при максимумі контролю над грошовою емісією, проявляти мінімум втручання в економіку, надаючи бізнесу максимально сприятливих можливостей для продуктивної самореалізації. – Упереджуючи в той же час найменші прояви паразитизму та марнотратства. В цьому полягає суть ефективного макроекономічного управління та успішної стратегії економічного розвитку.



ЗМІСТ