ВИСНОВКИ


Представлена версія політичної економії ставить за мету пізнати об’єктивні закони економічного розвитку, аби надати їм можливість повної самореалізації... як довершеному регулятору ринкової економіки за принципом «невидимої руки» – LAISSER-FAIRE. Оскільки це напрочуд досконалий механізм економічного саморегулювання, за своєю природною мудрістю неперевершений для людського генія. Головна і єдино розумна функція «людського генія» – не перешкоджати дії цих законів. А рукотворних перешкод практично, на жаль, нагромаджено безліч... Бо тривале, майже столітнє знущання над цими законами ґрунтовно спотворило економіку розвинених країн. Чого тільки варта кейнсіанська (в різних варіаціях) т.зв. «довгострокова політика підтримки економічного росту» ціною, насамперед, штучного стимулювання «ефективного попиту». Плюс «неоліберальний» розгул кредитної емісії, що довів процентну ставку до «нуля», ось-ось готову увійти в «мінус», а подекуди це вже сталось... Як не стагфляція в результаті, то боргова прірва. Та все фінансові пухирі і піраміди... – Повна безвідповідальність правлячих еліт на ґрунті економічного невігластва. А може й користі, оскільки бізнес за цей час міцно зрісся з владою, перетворившись, власне, у владу. А там, де бізнес при владі, там перестають повноцінно функціонувати ринкові механізми економічного саморегулювання. Про “соціалістичне” ґвалтування законів вільного ринку взагалі не варто говорити: нещасні жертви ґвалтівного псевдоексперименту зазнали глибинних деформацій продуктивних сил, внаслідок чого вони на десятиліття втратили здатність до нормального саморозвитку.

Насилля не проходить безслідно.

Провальні уроки антиринкових експериментів більшовицького марксизму, а також нікчемність кейнсіанства та згубність псевдоліберального розгулу сучасної «фінансової економіки» переконливо довели правоту політекономічної науки, що ґрунтується на трудозатратно-вартісному трактуванні економічних явищ. До сих пір, однак, це була лише теорія: «Трудова теорія вартості (і на цьому наголошував сам Маркс) є граничною, глибинною абстракцією, шлях від якої до поверхні безпосередніх економічних процесів вельми далекий»*. Перетворення Політекономії із теоретичної абстракції в прикладну економічну науку є давним-давно назрілим завданням, реалізація якого вимагає, перш за все, коректного формулювання базового закону трудової теорії вартості – ЗАКОНУ ВАРТОСТІ – не лише на мові теорії, а й на мові практики.

В теорії: ВАРТІСТЬ > = < ТРУДОВИТРАТИ → до середньої норми прибутку.

На практиці: ВАРТІСТЬ (в ціні) > = < СОБІВАРТІСТЬ + ПРИБУТОК середній.

Орієнтований на задоволення споживчого попиту вільний перелив капіталу = трудоресурсу в сфері матеріального виробництва до середньої норми прибутку формує адекватну трудозатратам вартість – оптимальну ціну. А це являє собою одночасно як еквівалентний, соціально справедливий, обмін результатами праці, так і раціональну, на догоду суспільним потребам, реінвестицію прибутку в розширене відтворення виробництва. – Досконалий механізм економічної саморегуляції... Цілком об'єктивно, без будь-якого бюрократичного втручання ззовні, само собою. Такий результат ефективно може дати лише функціонуюча за законом вартості вільноринкова економіка. – Єдина не від людських вигадок, а від природи економічна модель. Яка об'єктивно щоразу самовідтворюється на ґрунті суспільного поділу праці, без будь-якої потреби зовнішнього впровадження чи то управління. Окрім державної підтримки вартісно-грошового в економіці паритету:

ГРОШОВА МАСА = МАСА ВАРТОСТІ

Вартісна еквівалентність грошової одиниці є обов’язковою умовою еквівалентного товарообміну і, відповідно, нормального функціонування економіки. А це означає дотримання державної політики найжорсткішого монетаризму з врахуванням трудозатратно-вартісного балансу в економіці:

МАСА ВАРТОСТІ = МАСА ТРУДОВИТРАТ

Відтак, кількісна теорія грошей має бути інкорпорована в теорію трудової вартості задля розробки виваженої макроекономічної стратегії. – Створення на цій основі політекономічного монетаризму, котрий передбачав би опору грошової системи на вартісно-трудовитратне підґрунтя економіки. Аби спроектованим на цій основі монетарним інструментарієм забезпечувати підтримку ринкової рівноваги:

На мікрорівні: ЦІНА = ВАРТІСТЬ > = < ТРУДОВИТРАТИ

На макрорівні: Сума ЦІН (ВВП) = Маса ВАРТОСТІ = Маса ТРУДОЗАТРАТ

Ринкова рівновага – запорука стабільного економічного розвитку.

Пізнати економічну природу суспільства та забезпечити з боку держави її стабільний саморозвиток шляхом реалізації, насамперед, розважливої монетарної політики – першочергове завдання політекономічного монетаризму. Не лише в межах національних кордонів, але і на міжнаціональному рівні сучасного глобалізованого світу, в часи трансконтинентального розростання інтеграційно-галузевих пірамід та масованого в глобальному просторі переміщення капіталу, робочої сили, товарів і послуг. Відтак, глобальна економіка вимагає скоординованої монетарної політики держав на базі стійкої наднаціональної грошової одиниці. Найактуальніша проблема сьогодення.

Сучасна глобальна економіка вимагає переформатування світової валютної системи, аби грошову масу міжнародних розрахунків привести, нарешті, у відповідність до сукупної в світі реальної маси вартості. Нині конче потрібна альтернатива сучасній системі SDR (Спеціальних прав запозичення). На відміну від Золотовалютного стандарту – GES та сучасної SDR, нова наднаціональна валюта має базуватися виключно на трудозатратно-вартісній основі. Тобто, вперше в історії грошова одиниця повинна отримати прив'язку до праці (живої = зречевленої), обіпертись на трудовитратно-матеріалізований ґрунт реальної економіки, на реально існуючу масу матеріального багатства.

Місія монетарної версії політекономічної науки, окрім чисто пізнавальної, має полягати в тому, щоб на практиці, перш за все, повністю відновити в своїх правах ЗАКОН ВАРТОСТІ при наявності грошово-вартісного паритету – вартісної еквівалентності грошей. Аби ціноутворення формувалось виключно на основі вартості, як ринково адекватної оцінки уречевлених в товарній продукції трудовитрат, для еквівалентного = справедливого товарообміну. Відтак, – соціально справедливого розподілу матеріальних благ відповідно до витрат праці на базових засадах вільного ринку. Поза паразитизму олігархо-бюрократичної надбудови, що систематично знущається над економікою своїм подекуди егоїстичним, а іноді просто бездарним втручанням. Реалізація цієї мети полягає, насамперед, у відстороненні бізнесу від влади.

Усунувши від влади олігархічний капітал, вкрай важливо примусити його, врешті-решт, жити по ЗАКОНУ ВАРТОСТІ і нормально розвиватися за ЗАКОНОМ НАКОПИЧЕННЯ. – Не паразитичного, а продуктивного нагромадження капіталу, націленого на розширене відтворення виробництва в суспільних інтересах. Останнє само собою додасться в умовах торжества закону вартості. Оскільки вільно функціонуючий закон вартості володіє надзвичайно корисною властивістю природної селекції та знищення паразитичного псевдокапіталу. У конкурентній боротьбі економічно виживає лише той бізнес, котрий не проїдає додаткову вартість, а максимальну частку її реінвестує, і не в яке-небудь, а саме в затребуване суспільством виробництво. Від цього виграють усі. Соціальний прогрес також. У цьому безперечний позитив здорового самозростання капіталу, його реінвестиційного накопичення. Саме реінвестиційна тенденція визначає алгоритм і магістральний вектор соціально-економічного розвитку за умов капіталізму. Яким він буде?..

Перш за все, чим вільніший ринок, поза державного втручання в економіку, – тим гостріше конкурентне середовище. Як наслідок, – зростаюча частка реінвестованого у виробництво прибутку (вона ж бо норма рекапіталізації) задля економічного виживання бізнесу. А це прямий шлях до концентрації виробництва і централізації власності. Відтак, логічно припустити, до гіпермонополізаціі капіталу. Чи дійде справа до гіпермонопольного перенасичення приватнокапіталістичної власності на засоби виробництва, чи ні, але тенденція така існує.

Не варто, однак, впадати у відчай. Оскільки паралельно із концентрацією і централізацією капіталу відбуваються одночасно цікаві процеси його трансформації: своєрідна «дифузія» (розпорошення) капіталістичної власності у вигляді, насамперед, її масового акціонування. А з іншого боку, – фізичне і моральне відчуження власників від засобів виробництва: сучасні буржуї почасти в очі не бачили власні промислові об'єкти, що іноді знаходяться на протилежному кінці світу. Управління бізнесом все більше переходить до найманих топ-менеджерів. - Явний факт трансформації приватнокапіталістичної власності, що мимоволі наводить на думку про формування передумов якісно нової в перспективі суспільно-економічної формації. Особливо в умовах відсторонення бізнесу від влади.

Не знищувати капіталізм, а, приборкавши його, загнати в русло конкурентного саморозвитку відповідно до економічних законів під контролем демократичної влади. – В напрямку соціального прогресу. Така суть економічної філософії «laisser-faire» в контексті політекономічного монетаризму, що понад усе ставить пріоритет об'єктивних законів економічного розвитку.

__________

*Бузгалин А.В. Колганов.А.И. «КАПИТАЛ» в XXI веке: pro et contra.// Вопросы экономики. – 2007. – № 9. – С. 110.



ЗМІСТ