ГРОШОВА СИСТЕМА

Фактор грошового обігу являється центральним пунктом любої економічної доктрини, що претендує на роль прикладної у визначенні державної макроекономічної стратегії. Тому, для початку поставимо, здавалося б, риторичне питання: власне, що таке гроші? – В паперовому чи то електронному вигляді (золото, як і решта мінералів, є товар).

З точки зору трудової теорії вартості відповідь очевидна: ГРОШІ є умовний символ, образ, знак... Чого? – Вартості. А що таке вартість?

ВАРТІСТЬ, згідно авторській версії, є ринкова ОЦІНКА обсягу зречевлених в товарній продукції абстрактних суспільно-необхідних трудовитрат, затрачених на виробництво даної продукції. Те ж саме стосується реалізованих послуг. Тобто, ВАРТІСТЬ є ринкова оцінка трудозатратної ємності товарної продукції та послуг, в грошовому виразі – ЦІНА. Відтак... ГРОШІ є умовний знак ВАРТОСТІ, що надає конкретного виразу ринковим оцінкам трудовитратних величин на торгах, як інструментарій вартісних оцінок трудозатратної ємності товарів і послуг, що формує ціну в певній кількості грошових знаків. Подібно тому, як в педагогіці кількість набраних балів формує конкретну оцінку рівня учнівських знань.

Знову ж таки, повертаємось до аналогії педагогічного оцінювання учнівської успішності, що передбачає заздалегідь затверджену систему оцінних балів: конкретний вираз, символ, знак педагогічної оцінки. В ринковій економіці їй тотожна грошова система.

ГРОШОВА СИСТЕМА, насамперед, є умовно відкалібрована шкала оцінювання вартісних величин: поділка шкали – одна грошова одиниця (1 гривня, приміром) представляє таку-то фіксовану величину вартості = еквівалент фіксованої частки абстрактної праці, матеріалізованої в товарі або реалізованої в послузі. ГРОШІ, таким чином, являють собою знаковий виразник /образ/ оціненої ринком трудомісткості матеріальних благ = ВАРТОСТІ, що в тій чи іншій сумі грошових знаків представляє собою ЦІНУ. Або скажімо так... ГРОШІ є умовний ЗНАК ОЦІНКИ (=ВАРТОСТІ) трудовитратної ємкості створеного людською працею матеріального багатства. ВАРТІСТЬ в грошовій оболонці є ЦІНА. Відповідно, через призму оптимальної ціни можна визначати абстрактну трудомісткість товарної продукції та послуг.

Як тут не згадати Марксове «вартість не можна порахувати», мовляв: «Вартість товарів тим відрізняється від вдовиці Куіклі, що не знаєш, як за неї взятися». Питається: а навіщо, власне, «братися» за вартість, щоб визначати її величину. Доречно нагадати, що "вартість" як абстрактна трудоємність товару – субстанція безлика, і для неї характерна лише її величина, обсяг. Якщо вже проектувати вартість на якусь там вдовицю, то нас повинен цікавити обсяг (або маса) тілес цієї самої вдовиці, а не щось іще, більш пікантні деталі. І з цієї точки зору достатньо знати розмір одягу тієї ж пані, а не обмацувати її з голови до ніг. Те ж саме стосується і вартості товару: абстрактну величину трудомісткості товару (тобто вартість) визначаємо через призму його грошової оболонки – ціни. Так, для подібних розрахунків вартість (в ціні) товару має бути адекватна величині уречевлених в ньому абстрактних трудовитрат, бути справжньою, достовірною. І це ми визначаємо за середньою нормою прибутку від реалізації даного товару по оптимальній ціні. Подібно до того, як правильно зможемо визначити обсяг тілес славнозвісної вдовиці за розміром її одягу, за умови, що убранство цієї персони оптимально сидить на її поставі, а не тріщить по швах або звисає з плечей і волочиться по підлозі.

Отож, гроші є умовний знак вартості, що виражається в цінах, через призму яких є можливість визначати трудоємнісний обсяг матеріалізованих трудовитрат = ВАРТІСТЬ в параметрах умовного робочого часу, або в задіяних у виробництві товару умовних пар робочих рук. – Лише, однак, при середній нормі прибутку – рівновазі попиту-пропозиції, коли ВАРТІСТЬ справжня.

Відтак, найперша функція грошей – функція міри вартості. В даному статусі гроші стають інструментарієм вартісної оцінки для реалізації інших функцій: обміну, платежу, заощаджень, світових грошей. Зрозуміло, при наявності грошово-вартісного паритету в економіці.

ЗАКОН ВАРТОСТІ є ринковий закон еквівалентного, відповідно до затрат праці, обміну товарами, що встановлює товарообмінну еквівалентність шляхом перерозподілу трудового ресурсу у сфері виробництва товарів із розрахунку рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудовитрат. Зрозуміло, що в ринкових умовах як товарообмін (купівля-продаж), так і перерозподіл трудоресурсу (перелив капіталу) проводяться за допомогою грошового інструментарію. Котрий являється символічно-знаковим виразником вартості. Відтак, товарообіг та капіталовкладення здійснюються за допомогою грошового еквівалента вартості, обов'язковою умовою якого є вартісна еквівалентність грошової одиниці. Інакше ринок не зможе адекватно оцінювати зречевлені в товарах трудовитрати. Адже... купуючи на ринку за гроші товар, як матеріалізовану в ньому працю виробника, покупець, по суті, розплачується за нього часткою своєї праці. І праця, з обох сторін, має бути адекватно представлена грошовою одиницею. Вартісна еквівалентність грошей вирішує долю еквівалентного товарообміну, відповідно, – справедливого обміну результатами праці. Звідси, в решті-решт, правильне формування вартісних параметрів... за рахунок пропорційно до споживчих потреб перерозподілу інвестиційного капіталу (реінвестиційної частки додаткової вартості) у виробництво до середньої норми прибутку.

Гроші є символічно-знаковий виразник вартості, а тому грошова одиниця повинна адекватно представляти заздалегідь фіксовану частку вартості, бути її адекватним номіналом. Номінальна ціна грошової одиниці має дорівнювати фіксованій частці вартості. Відтак, сумарна ціна грошової маси поставлена в повну залежність від реального в економіці обсягу вартісної маси, як оціненої ринком матеріалізованої маси сукупного багатства, і в номіналі повинна відповідати їй.

СУМАРНА ЦІНА ГРОШОВОЇ МАСИ = СУКУПНА МАСА ВАРТОСТІ

Тут номінальна ЦІНА – як символічний вираз вартості на грошових носіях.

При наявності грошово-вартісного паритету в економіці (сумарна грошова маса = сукупна маса вартості) ГРОШІ є еквівалентом ВАРТОСТІ завжди і всюди. Інша справа, що ВАРТІСТЬ може бути справжньою (що відповідає трудовитратам), а може бути псевдовартість (трудовитратам не відповідає). У першому випадку гроші є одночасно і еквівалентом абстрактних трудовитрат в товарах/послугах; в другому – ні. Тобто: еквівалентом реальної величини суспільно-необхідної ПРАЦІ в товарах/послугах ГРОШІ можуть бути лише при середній нормі прибутку від реалізації, при оптимальній ціні товару/послуги = достовірній ВАРТОСТІ.

При відсутності грошово-вартісного паритету в економіці (сумарна грошова маса ≠ сукупна маса вартості) вартісна еквівалентність грошей виключена апріорі: починається цінове спотворення вартості – неадекватна оцінка зречевлених трудовитрат. В підсумку збій еквівалентного обміну результатами праці.

А ось встановлює грошово-вартісний паритет в умовах вільноринкової економіки сама економіка мимовільним переформатуванням масштабу цін наявною в економіці масою вартості, наслідком чого являється вільний дрейф загальної маси цін в бік усунення грошово-вартісних перекосів. – При відсутності будь-якого державного втручання в монетарну сферу і вільному ціноутворенні. При незмінній кількості грошових знаків в економіці за умов стійкого економічного зростання неодмінно послідує здороження грошової одиниці – ревальвація (до вартості) і, відповідно, загальне зниження цін – дефляція. При стійкій тенденції довготривалого економічного спаду при незмінній кількості грошових знаків неминуче розпочнеться зворотній процес здешевлення грошової одиниці – девальвація (до вартості) і, відповідно, загальне зростання цін – інфляція.

Щодо монетарних заходів держави: масове вкидання грошей в економіку неминуче призводить до зростання цін внаслідок здешевлення грошової одиниці; масове вилучення грошей, навпаки, – падіння цін через здорожчання грошової одиниці. – В обох випадках наполегливо і досить швидко поновлюючи вартісно-грошовий баланс = вартісну еквівалентність грошей.

Монетарна практика неодноразово підтверджувала невблаганну тенденцію до збалансованості грошової маси з масою вартості: будь-яке вкидання грошової маси в економіку, якою б за обсягом воно не було, неодмінно вирівнює номінальну ціну грошових одиниць до єдиної суми цін всієї грошової маси. Для переконливості уявімо експеримент. Спробуємо вкинути в економіку N-ну кількість грошових купюр без проставлених номіналів. Через деякий час ці паперові купюри самі собою набудуть певну ціну: на них, умовно кажучи, почне проявлятися номінал. Продовжимо експеримент, вкинувши ще стільки ж грошових знаків, в два рази збільшивши... Згодом ми побачимо знецінення грошової купюри рівно у два рази. Але сумарна ціна всієї грошової маси при цьому залишиться та ж сама. Як би надалі ми не експериментували, збільшуючи грошову масу або ж вилучаючи її з обігу, ми неодмінно будемо отримувати адекватну девальвацію або ревальвацію грошової одиниці (по відношенню не до інвалют чи то золота, а до вартості). Сумарна ціна грошової маси при цьому буде залишатися непорушно стабільною. Що це за величина в грошовому виразі?.. – Це еквівалент сукупної, яка є в реальності, вартісної маси в економіці. І цю вартісну масу реального багатства ніякими грошовими маніпуляціями не змінити і економіку не обдурити. Не грошова маса «робить» вартість, а навпаки, – вартість під себе вибудовує грошову систему, формуючи «цінність» грошової купюри. І не гроші характеризують економіку, а вартість.

В контексті сказаного доречно вказати на повну абсурдність Марксової формули розрахунку кількості грошей в обігу та «формули Фішера» (як одну із версій марксистського підходу до теорії грошей): мовляв, емісія грошової маси повинна орієнтуватися на суму цін товарів і швидкість обороту. Тоді як ціни і швидкість обороту, в свою чергу, поставлені в залежність від примх грошової емісії. – «Біг по колу», або «переливання з пустого в порожнє і навпаки».

Скільки грошових знаків потрібно тій чи іншій економіці?.. – Не має принципового значення. Будь-яка кількість купюр, як в бік чисельного збільшення, так і зменшення (грошова одиниця не має меж поділу: долар / цент / міліцент / мікроцент / наноцент...). Сумарна в економіці маса вартості сама визначить їх справжню ціну. Не цифра номіналу на грошовій купюрі має значення, а її вартісна вага. Тоді... Чи можна, одного разу вкинувши в обіг N-ну кількість грошових знаків, заспокоїтись на цьому?.. – Можна. Тільки слід мати на увазі, що ми живемо не в економічно застійному середньовіччя. У наш час прогресуючих темпів економічного зростання з приростом вартісної маси в економіці буде пропорційно підвищуватися ціна купюри при незмінній їх кількості: ВВП, припустимо, виріс на 10% – на 10% грошова одиниця, відповідно, стане «важчою» = ревальвація. Будь це одноразовий акт, економіка могла б пристосуватися до нової грошово-вартісної рівноваги. Однак, коли дрейф зростаючої маси вартості по відношенню до грошової маси постійно з року в рік, то... З точки зору ведення бізнесу, здійснення торгівельно-комерційних операцій, тощо, це постійні перерахунки, плутанина в розрахунках, в решті-решт, – збій в роботі. Тому, для стабільності фінансової системи приріст грошової маси в обороті повинен синхронізуватися з темпами економічного зростання. Аби грошовій одиниці завжди відповідала фіксована частка вартості, як представника певної долі багатства країни. Тобто, грошова маса має бути постійно врівноважена масою вартості.

Нарешті, як визначати оптимальний для зростаючої економіки обсяг грошової маси з урахуванням її емісії?.. Теоретично відповідь проста – за стабільною ціною грошової одиниці. Практично (грубо) – по стабільно нульовій інфляції/дефляції, маючи на увазі стабільність купівельної спроможності грошей. Розуміючи при цьому, до чого призводить інфляційно-дефляційний дисбаланс. Підвищення цін при інфляції не має меж зростання, аж до гіперінфляції – розлад фінансової системи і колапс економіки. Тоді як зниження цін при дефляції обмежене бар'єром витрат виробництва, за яким гряде параліч ділової активності внаслідок кризи ліквідності = стагнація. Економічна теорія емпірично, посилаючись на практику, допускає мінімальний, в декілька відсотків, рівень інфляції10. Можливо, з огляду на мінімізацію «закупорок» платіжно-розрахункових потоків в короткостроковий період, але що буде в довгостроковій перспективі...

Окрім того, слід мати на увазі природну тенденцію «повзучого» зниження загального рівня цін внаслідок зростання суспільної продуктивності праці та, відповідно, зниження собівартості виробництва, що створює ілюзію дефляції. Насправді, за зниженням рівня цін стоїть загальне зниження вартості товарів, яке, однак, перекривається випереджаючим приростом сукупної маси вартості в економіці. – Через зростаючу продуктивність праці. Тому, при зниженні загального рівня цін на товари має місце випереджаючий приріст сумарної маси цін зростаючого в країні сукупного продукту. Рівень цін знижується – загальна маса цін збільшується. – У пропорції до зростаючої маси вартості. Саме на вартісне зростання ВВП і має бути зорієнтований приріст грошової маси... заради інфляційно-дефляційної рівноваги.

Інфляційно-дефляційний баланс є наглядний індикатор оптимальної відповідності маси грошей в економіці обсягу маси вартості в ній на даний момент. Звичайно, за нормальних умов вільноринкової економіки – загальної рівноваги попиту-пропозиції, насамперед. Грошова маса при такому балансі є реальним мірилом вартісної маси = економічної потуги країни. Якщо, припустимо, в економіку кількох ідентичних за кількістю населення країн одночасно вкинути однакову кількість одних і тих же грошових знаків, то через деякий час ми досить точно дізнаємося, хто чого вартий. – Як за ціною окремо взятої купюри в кожній країні, так і за сумарною ціною грошової маси в цих країнах.

Вартісна еквівалентність грошей сама собою ставить питання міри вартості: яка частка вартості, як ринково оцінених трудозатрат, в грошовій одиниці. Аби через призму цін адекватно розраховувати вартісні параметри. В доіндустріальну епоху, при уповільнених темпах економічного розвитку, роль одночасно міри вартості і грошового обігу виконували дорогоцінні метали (золото, срібло). – Цілком виправдано. Латентна маса вартості застійних економік сама визначала ціну тієї ж, скажімо, трійської унції як грошової одиниці. І золото зі своїми традиційними функціями міри вартості, обігу, платежу, заощадження (накопичення) могло абияк справлятися.

Зовсім інша справа економіка індустріальної епохи, коли динамічно зростає вартісна маса. Якщо залишити «золотий стандарт», міцно прив'язавши до коштовного металу грошові знаки в якості сертифікату, – неминуча дефляція. Курсова ж орієнтація грошей на біржову вартість унції золота неминуче поставить питання: а наскільки взагалі золото здатне представляти трудомістку сутність вартості?.. – Занадто сумнівно, дивлячись на 50-кратний «гопак» ціни трійської унції після ліквідації «золотовалютного стандарту»11. Навряд чи об'єктивно-трудомістка компонента ціни золота переважає над її суб'єктивно-ціннісним капризом. Трудомісткість закладається людською працею і якщо вже є в будь-якому продукті, включаючи золото, то такою в своєму обсязі лишається стабільною завжди і всюди, незалежно від мінливості умов. Цінність, навпаки, – тут є, а тут, раптом, в любий момент може зникнути під впливом людської емоції: щойно золота нестерпно хотілось... і, на тобі, – перехотілось. От і обвалилась цінність мінералу «з висоти небес» до реальної його трудовитратної вартості. До того ж, золото, будучи, переважно, предметом розкоші, не є для людини засобом пріоритетної життєвої потреби – «на хліб не намажеш».

Отже, вартісний вміст грошей... Трудова теорія вартості вимагає відформатувати грошовий еквівалент вартісним калібратором. Аби грошовою емісією, зорієнтованою на зростаючу масу вартості, підтримувати грошово-вартісний паритет, забезпечуючи нормальне функціонування економіки, і на цій основі правильно розраховувати вартісні параметри. Що може слугувати мірою вартості?.. – Питання одиниці вартості. І відповідь на нього очевидна...

Оскільки ВАРТІСТЬ є ринкова оцінка величини матеріалізованої в товарах праці, то за одиницю вартості логічно взяти ринком оцінений (в грошовому виразі) уречевлений результат найелементарнішої, взятої за еталон, простої праці середньостатистичної людини. Тобто: реалізований на ринку матеріалізований еталон елементарної праці в грошовому еквіваленті як одиниця вартості.

ЦІНА ЕТАЛОНУ = ОДИНИЦЯ ВАРТОСТІ

У ринковій економіці при середній нормі прибутку, звичайно. Тільки за таких умов одиниця вартості (в грошовому еквіваленті) буде достовірна, адекватна трудомісткості еталона. Питання: який конкретно матеріалізований результат доцільно взяти за еталон елементарної праці, як основу одиниці вартості?.. Ймовірно, простий продукт незмінної якості. Це повинен бути продукт першої необхідності, найбільш поширений на всіх широтах, що користується стабільним попитом на душу населення незалежно від циклічних коливань в економіці, не схильний до кон’юнктурних впливів моди, шахрайства, паніки та інших емоцій, мати непорушно високу стабільність цінності/корисності для людини (чого не скажеш про золото, наприклад) – як стабілізатор попиту. Цей продукт повинен мати чисто трудове походження, під силу вироблятися найпростішою працею однієї середньостатистичної пари робочих рук протягом одного виробничого циклу. Тобто, в основу грошової одиниці повинна бути закладена одиниця вартості, як оцінений ринком зречевлений еталон найелементарнішої праці середньостатистичного трудівника.

Оцінений ринком матеріалізований еталон праці умовної одиниці робочої сили – зречевлений еталон УОРС-Труда як одиниця вартості має стати основою нової грошової системи. До того ж, наднаціонального масштабу в сучасному глобалізованому світі, де неможливо побудувати процвітаючу економіку в окремо взятій, ізольованій від зовнішнього світу країні. Це питання наукового пошуку, треба сподіватись, недалекого майбутнього.

Доречним тут буде нагадати про існуючу на сьогоднішній день систему міжнародних платіжних розрахунків. Про абсолютний крах і вакуум валютної системи у сучасному світі, звичайно, не йдеться. Бреттон-Вудський золотовалютний стандарт в середині 70-х був замінений на Ямайську систему «Спеціальних прав запозичення» (Special Drawing Rights) у якості резервного та платіжного засобу, що емітується МВФ в безготівковій формі, у вигляді записів на банківських рахунках. Одиниця SDR розраховується як сума певних пропорцій п'яти валют (долара, євро, юаня, ієни, ф/стерлінгів), оцінених в доларах США, на підставі вільно плаваючих валютних курсів. «Спеціальні права запозичення» за таких умов позбавлені будь-якої прив'язки до трудовитратно-матеріалізованого підґрунтя. Відтак, на практиці СПЗ нічим не перевершила банальну систему доларового стандарту. Американський долар, на «чесному слові» без фіксованої матеріально-вартісної опори, донині лідирує в якості міжнародного платіжного та резервного засобу12.

Недоліки «Золотовалютного стандарту GES» стали причиною його ліквідації в 70-ті минулого століття. – Цілком виправдано. А SDR цих недоліків не позбавились. З тих пір і понині світова валютна система «безпритульна» – позбавлена будь-яких трудовитрато-матеріальних основ, перебуваючи на межі повної руйнації. Звідси, до речі, крипто-валютні збочення сучасних фінансів. Це вже патологія.

Отже, проблема грошової одиниці на сьогоднішній день в пошуку свого вирішення. Бо світові фінанси, схоже, напередодні повного краху.

Грошова система має бути поставлена на трудозатратно-вартісну основу.