ГРОШОВА СИСТЕМА

МАКРОЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ КРУГООБІГУ ПРАЦІ І ГРОШЕЙ

Економіка –– це, насамперед, кругообіг живої-матеріалізованої праці в суспільстві з використанням грошового еквівалента трудовитрат у ході вартіснообмінних процесів кругообігу. Побудована на такому підході макроекономічна модель (рис. 1), передбачає наявність соціуму-виробника і соціуму-споживача (по суті, це одні й ті самі люди, тільки в різних іпостасях), а також двох обмінно-зустрічних потоків між суб’єктами економічної діяльності: потоку трудовитратного (живого у виробництві й матеріалізованого в продуктах на ринку) і грошового потоку. За умов розширеного відтворення виробництва, крім того, з’являється окремий грошовий потік –– інвестиційний –– від економічних суб’єктів у сферу виробництва для мобілізації додаткових трудових ресурсів.

У кругообігу живої-уречевленої праці за допомогою грошового інструментарію обміну полягає глибинна суть економіки, її ядро. Сенс такого кругообігу обумовлений боротьбою соціуму за виживання в навколишньому середовищі. Для існування в цьому світі людям необхідно виробляти матеріальні блага з метою їх споживання, а, споживаючи ці блага, поновлювати свою працездатність (як фізичну, так і розумову) задля подальшого виробництва матеріальних благ.

У ринковій економіці кругообіг праці супроводжується двома обмінними процесами: а) винагородою живих трудовитрат частиною виробленого продукту в грошовому еквіваленті на стадії виробництва, що передбачає наявність ринку трудових ресурсів; б) обміном результатами праці у вигляді виготовлених продуктів за посередництва грошового еквівалента на стадії споживання, що передбачає наявність товарного ринку. Обмінні процеси кругообігу живих-уречевлених трудовитрат у процесі виробництва й споживання відбуваються за допомогою грошового інструментарію обмінних операцій: обміну на живу працю на ринку трудових ресурсів і обміну на упредметнену працю на товарному ринку. Потоки живої та уречевленої праці спрямовано в одному напрямку, грошові потоки –– у зворотному. Такий собі синхронно-зустрічний рух трудовитрат і грошей. Що є гроші?

За часів натурального виробництва епізодичний продуктообмін між господарюючими суб’єктами відбувався в порядку еквівалентного обміну результатами праці з використанням уявної у людській свідомості вартісної оцінки уречевлених у продукті трудовитрат. Зміна натурального виробництва дрібнотоварним, однак, виявила, що за масового товарообміну уявних оцінок зростаючих обсягів матеріалізованих трудовитрат недостатньо при масовому товарообміні: людська свідомість не в змозі утримувати зростаючу масу вартісних оцінок. Так виникла потреба у фізичних носіях ринкових оцінок витрат праці, вірніше, носіях загального еквівалента трудовитрат. Зафіксувавши знакові еквіваленти трудовитрат на певних носіях (металевих, паперових тощо), людство отримало гроші. Отже, гроші –– не просто специфічний «товар» для обміну й платежів, як це заведено вважати. Це умовно-знаковий виразник визначеної ринком трудомісткості (тобто вартості) товарів і послуг на певних носіях. Грошові купюри, таким чином, є носіями номінально-вартісного еквівалента реальної вартості – знаковий виразник вартості як визначеної ринком трудомісткості товарів. Відповідно, у масштабах економіки грошова маса є виразником сукупної вартості матеріальних благ.

Основна функція грошей –– забезпечити оптимальний кругообіг живих-уречевлених трудовитрат у економіці. Це об’єктивна функція, яка не підлягає візуалізації суспільством. Для останнього, з його суб’єктивної точки зору, основними функціями грошей є міра вартості й засіб обміну, а також допоміжні функції платіжного і резервного засобу. Платежі, зазвичай, являють собою передчасний або відтермінований розрахунок за товари і послуги, а грошові заощадження (резерви) не передбачені вимогою основної функції грошей. Світові гроші є статус, а не функція.

Перевівши рух живих-уречевлених трудовитрат і грошових потоків у вартісну форму, отримаємо синхронно-зустрічний рух вартостей – реальної і номінальної – між суб’єктами виробництва і споживання за посередництва ринку трудових ресурсів і товарного ринку. Домінуючим законом такого кругообігу є форматування реальною вартістю товарної маси номінальної вартості грошей у пропорції один до одного. Процес форматування номіналу грошей досить простий: при обміні товару на грошового носія (купюру) на цей носій автоматично переноситься вартість товару, купюра здобуває відповідну символічну вартість. Отже, грошова маса, що пройшла повний цикл обмінних процесів на товарному ринку, набуває фактичну вартість підданої обміну товарної маси, на грошових носіях (купюрах) сам собою проявляється і суб'єктами ринку фіксується їх номінал. Відтак: яка в економіці сукупна маса реальної вартості задіяних у ринковому кругообігу матеріальних благ – така, відповідно, фактична і, зрозуміло, номінальна вартість грошової маси.

Сумарна вартість грошей = сукупна вартість товарної маси

Таким є непорушний модус вартісно-грошового паритету в економіці, незалежно від кількості грошових носіїв. Від додаткової грошової емісії, наприклад, загальна сума номінальної вартості грошей збільшиться, тоді як фактична ціна купюр впаде, але рівність вартостей – між фактичною вартістю грошової маси і реальною вартістю матеріального багатства – збережеться. Фактична вартість грошових знаків визначається діленням сукупної маси реальної вартості в масштабах економіки на кількість купюр. При цьому не цифра номіналу на купюрі має значення, а її вартісна вага, котра визначається кількістю товару, яку можна придбати на купюру. Відповідність номіналу грошового носія його фактичній вартості утримується допоки зберігається купівельна спроможність грошової одиниці. Дрейф купівельної спроможності грошей у той чи інший бік порушує таку відповідність, що ставить грошову одиницю перед необхідністю переформатування її номіналу.

Скільки грошових носіїв потрібно для нормального функціонування економіки? Для умов простого відтворення виробництва (застійної економіки) не має принципового значення. Будь-яку кількість купюр, наприклад, без проставленого номіналу достатньо вкинути в економіку. Після серії неминучих коливань існуюча в економіці маса реальної вартості сама відкалібрує грошову одиницю: грошові носії самі собою набудуть масштабу цін, умовно кажучи, на них «проявиться» номінал. У результаті сумарна номінальна вартість грошової маси відображатиме реальну вартість створених працею матеріальних благ за один повний цикл кругообігу живої-упредметненої праці. Для застійної економіки зовнішнє коригування фактичної вартості грошової одиниці зайве, зазвичай вона відповідає її номіналу. Але якщо в порядку експерименту все ж емітувати N-ну кількість додаткових грошових знаків, то зустрічний рух реальної вартості в економіці прискориться з одночасним запуском процесу переформатування фактичної вартості грошей –– відбудеться їх девальвація. Якщо ж з економіки вилучити N-ну кількість грошових знаків, то результат буде зворотним: зустрічний рух реальної вартості уповільниться з одночасним запуском процесу переформатування вартості грошей –– відбудеться їх ревальвація. При цьому наскільки збільшиться або зменшиться грошова маса – на стільки ж подешевшає або подорожчає грошова одиниця. Девальвація і ревальвація є нормальним процесом переформатування вартості грошових знаків для приведення їх ціни у відповідність з реально існуючою вартістю матеріалізованих трудовитрат –– поновлення вартісно-грошового паритету.

Основна вимога до грошових носіїв –– відсутність власної вартості, тобто вартість грошового носія як фізичної субстанції має бути нульовою, аби його власні вартісні девіації не спотворювали фактичну вартість грошової одиниці, не допускали її відхилення від номіналу. На сучасному етапі доцільним є використання лише паперових і електронних грошових носіїв. Електронні гроші –– це записи на банківських рахунках, якими оперує їх власник за допомогою електронно-технічних засобів. Перевага останніх полягає в тому, що електронні гроші не можна покласти під умовний «матрац», тобто неможливо вилучити з обігу. Відтак уся маса грошей перебуває в зоні банківського контролю.

Сукупна маса вартості в масштабах економіки визначається наявною в ній сукупною масою живої-уречевленої праці. Чи всяка праця задіяна в процесі формування вартості? Ні, лише вартісно-формуюча праця, що долучена до ринкового товарообігу. Вартісно-формуючою працею є праця, що дає матеріалізований результат, має попит на ринку і, головне, примножує сукупний суспільний продукт. Праця сфери послуг –– перукарні, сауни, спорт, туризм, дозвілля –– є вартісно-перерозподільною працею, а тому до вартісно-формуючого процесу відношення не має. Вона лише перерозподіляє створену у сфері виробництва вартість на шляху до товарного ринку. Так само не мають відношення до формування вартості сировинні ресурси, засоби виробництва чи виготовлені продукти, що не задіяні в товарно-грошовому обороті. Вартість нерозривно пов’язана з ринком: немає торгу –– немає вартості. Звідси важливий висновок: вартісною основою грошей є лише задіяні в трудообмінних процесах ринкової економіки матеріалізовані результати людської праці. Оскільки задіяні в ринковому обороті упредметнені результати праці є товаром, то сукупна вартість товарів є вартісною основою грошової системи.

Принцип функціонування макроекономічної моделі за умов простого відтворення виробництва досить простий. Відсутність будь-якого істотного приросту валового продукту застійної економіки визначає статичність грошової системи. Є грошово-вартісний паритет –– кругообіг живої-уречевленої праці в масштабах економіки здійснюється безперешкодно; цей паритет з якихось причин (катастрофічний неврожай, наприклад, чи монарх вирішив надрукувати гроші) порушився –– відразу запускається процес переформатування грошової системи, унаслідок чого ринок набуває нової рівноваги: вартість грошей входить у відповідність з наявною вартістю матеріальних благ ринкового обігу. Отже, застійна економіка не потребує зовнішнього, з боку держави, втручання. Принцип laissez-faire саме для неї. Інша справа –– економіка, що розвивається.

Економіка схильна до постійного зростання, розширюючи масштаби виробництва. Тобто процес кругообігу живих-уречевлених трудовитрат супроводжується збільшенням їх обсягів. У цьому суть економічного розвитку – прогресуюче наростання маси живої-уречевленої праці.

Праця: жива → уречевлена → жива' → уречевлена' → жива'' → уречевлена'' ...

Приріст уречевленої праці в масштабах економіки відбувається настільки, наскільки зростає обсяг живої праці за рахунок нарощування інтелектуального потенціалу робочої сили, відтак зростання продуктивності праці. Відповідно до зростання обсягів матеріального виробництва зростає маса вартості. І ось тут настає поворотний момент функціонування грошової системи: грошова маса входить у режим постійного переформатування (за незмінної кількості грошових знаків) –– грошова одиниця зазнає повзучої ревальвації по відношенню до зростаючої маси реальної вартості. Це нормальний процес поновлення вартісно-грошового паритету, але з украй негативними для економіки, зокрема для ведення бізнесу, наслідками на тлі хронічного дефіциту ліквідності: постійні перерахунки і збій у роботі. Вихід тут один: звертатися до друкарського верстату центрального банку, аби дозованою грошовою емісією, обнуляючи повзучу ревальвацію, підтримувати стабільність номіналу грошової одиниці.

Проте, як доводить двохсотлітня практика, економічний розвиток з часів Промислової революції має не лінійний, а циклічний характер –– хвилеподібний тренд зростання. Якою за таких умов повинна бути емісійна політика держави в особі центробанку? Щоб відповісти на поставлене запитання, звернімось до макроекономічної моделі в динаміці розширеного відтворення виробництва (рис. 2), з’ясуємо причини такого тренду і визначимо стратегічний курс монетарної політики: чи потрібно монетарними заходами (прямою грошовою емісією і маніпулюванням відсотковими ставками) реагувати на циклічні перепади розвитку?

Наведена макроекономічна модель функціонування економіки демонструє зустрічно-синхронізований кругообіг трудовитрат (живих-уречевлених) і грошових потоків між виробниками і споживачами за посередництва товарного ринку й ринку трудових ресурсів, а також інвестиційної і кредитної функцій фінансового ринку в режимі розширеного відтворення виробництва. Назву «фінансовий ринок» можна поставити під сумнів, бо торгівля символічними виразниками вартості є абсурд. Проте наслідуємо усталеної практики, маючи на увазі, що цей ринок, по суті, являє собою кредитно-інвестиційний канал перерозподілу грошових ресурсів, тимчасово вилучених з поточного товарно-грошового обігу і спрямованих у виробництво.

Макроекономічна модель потребує роз’яснень.

1. «Виробники» і «Споживачі» –– суб’єкти економічної діяльності. Виробники є одночасно і споживачами, тобто підприємці та робітники є виробниками і споживачами матеріальних благ, однак в різному статусі беруть участь у виробництві й користуються плодами спільної праці. Вони ж формують інвестиційні вливання в економіку двома основними шляхами: а) безпосереднім реінвестуванням підприємцями частини додаткової вартості у власне виробництво; б) за посередництва фінансового ринку з доходів підприємців і заощаджень громадян у вигляді грошових вкладень у депозити, акції, облігації.

2. «Товарний ринок» і «Ринок трудових ресурсів» є обмінні товарно-грошові канали кругообігу живої-уречевленої праці. Жива праця на «Ринку трудових ресурсів» потенційно представлена специфічним «товаром» –– робочою силою; уречевлену працю на «Товарному ринку» представляє виготовлений живою працею продукт. Вартість як товарів (у ціні), так і робочої сили (у зарплаті) формується одним і тим законом вартості ринкової економіки, з тією відмінністю, що вартість товарів формується шляхом переливу інвестиційних капіталів в масштабах економіки до середньої норми прибутку від їх реалізації m / c + v; вартість робочої сили –– шляхом її вільної міграції у пошуках кращої зарплати до середньої норми додаткової вартості від її експлуатації за наймом m / v (за Марксом). Таким чином, увесь кругообіг праці (живої-уречевленої) в економіці продиктований законом трудової вартості вільноринкової економіки, а саме його фундаментальною вимогою рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудовитрат, яку реалізують гроші, приводячи в рух живі-уречевлені трудовитрати.

3. «Фінансовий ринок» включає в себе банківський сектор і фондовий ринок. Банківський сектор є каналом кредитування як «Виробників», так і «Споживачів». Кредити виробникам ідуть транзитом на «Ринок трудових ресурсів»; кредити споживачам –– на «Товарний ринок». «Фондовий ринок» є каналом переливу інвестиційних ресурсів від «Споживачів» до «Виробників». У даному випадку «Виробники», по суті, виконують транзитну функцію перенаправлення інвестиційних потоків на «Ринок трудових ресурсів» для мобілізації робочої сили з метою створення матеріальних і кадрових передумов розширеного відтворення виробництва. У цьому ряду «Ринок трудових ресурсів» є більше, аніж просто біржа праці, а «Фінансовий ринок» за своєю суттю виконує функцію переливу трудових ресурсів, слідом за інвестиціями, до формування середньої по економіці норми прибутку, відповідно, оптимального ціноутворення.

Як функціонує макроекономічна модель у динаміці розширеного відтворення виробництва? У своїй основі так само, як і в режимі простого відтворення, але з автоматичним запуском певного ендогенного процесу, обумовленого вливанням у виробництво вилучених з поточного товарно-грошового обороту коштів: накопичення інвестиційних засобів в замкнутій економіці можливо лише за рахунок обмеженого споживання. Як результат: надмірне нагромадження (перенакопичення) капіталу, з однієї сторони, а з іншої, – пряме, в обхід товарного ринку, інвестиційне спрямування грошових потоків у виробництво задля його розширення призводить до відставання платоспроможного попиту від зростаючої пропозиції на величину інвестицій, що, урешті-решт, пригальмовує розширене відтворення. У відкритій економіці такого роду процес може компенсуватися за рахунок посиленого експорту та іноземних інвестицій.

Отже, вилучення частини коштів з товарно-грошового обігу і зворотне їх спрямування у виробництво, попри короткострокового його стимулу, пригальмовує макроекономічний кругообіг живої-упредметненої праці та прирікає економіку на уповільнене зростання. Проте наявність банківського кредитування деформує цей лінійний тренд розвитку, формуючи серію циклічних криз товарного надвиробництва. Суть цього процесу полягає в тому, що банківський кредит –– як споживачам для розширення споживчого попиту на товари, так і підприємцям для поновлення оборотних засобів виробництва –– компенсує вилучену із товарно-грошового обороту реінвестовану грошову масу на початковому етапі наростаючої диспропорції між виробництвом і споживанням, тимчасово врівноважуючи попит і пропозицію та відтерміновуючи економічну кризу надвиробництва до назрівання чергового етапу диспропорції. Далі кредитний процес поновлюється, і так доти, доки норма чистого (після відрахування банківського відсотка) підприємницького прибутку у виробничій сфері не впаде, умовно, до «нуля». До «нуля» відповідно скоротиться й багаторазово перекредитований споживчий попит. За таких умов загальна заборгованість зрівняється з сукупною платоспроможністю або навіть перевершить її, що заблокує товарообмінний процес і ввергне економіку в мегакризу. При цьому нагромадження капіталу нікуди не зникає. Воно лише перекочувало із сфери виробництва в банківську сферу на величину позичкового відсотка. Власне, тут немає однозначного негативу, бо на стадії економічного пожвавлення накопичений у банківському секторі капітал зворотно спрямується у виробничу сферу економіки. Звідси масове оновлення основного капіталу, і процес розширеного відтворення виробництва пішов далі.

Запитання: чи має монетарна політика держави в особі центробанку рефлектувати на циклічний тренд економічного зростання, вдаючись до грошової емісії задля стимулювання споживчого попиту в момент кризи товарного надвиробництва? Очевидно, ні, оскільки фактична вартість грошової маси під час класичної рецесії (гроші в цей час «дорогі») не зникає, вона, тимчасово перекочувавши до банківського сектору на величину позичкового відсотка, впадає в режим умовної «сплячки». Під вартісною «сонливістю» грошей (не купюр як таких, а їх вартісного наповнення) розуміється збережений виробничий потенціал (готові до роботи трудові ресурси) здорового бізнесу, який у будь-який момент готовий запрацювати, щойно з’явиться попит на ринку і грошові потоки у вигляді інвестицій повернуться до нього з банківського сектору. Таким чином, монетарна політика, взявши курс на довгострокову стабільність грошової одиниці, має суворо дотримуватися розміреної грошової емісії, незважаючи на циклічні перепади економічного розвитку.

Резюмуємо основні положення грошової теорії:

а) Гроші являються інструментарієм вартіснообмінних процесів кругообігу живої-уречевленої праці ринкової економіки;

б) Номінальна вартість грошей формується реальною вартістю товарної маси в ході операцій обміну товарів на грошових носіїв протягом одного повного циклу кругообігу живої-уречевленої праці в масштабах економіки;

в) Сумарна вартість грошової маси відповідає сукупній вартості товарної маси в економіці та приростає синхронно до темпів її зростання;

г) Для стабілізації грошової системи у режимі розширеного відтворення виробництва держава в особі ЦБ зобов’язана «обнуляти» повзучу ревальвацію грошової одиниці дозованою грошовою емісією відповідної до темпів приросту валового продукту, незважаючи на циклічний характер економічного розвитку.

Загальний висновок такий: економіка є саморегулюючою системою, що, за великим рахунком, не потребує втручання держави. Винятком є виважена емісійна політика центробанків та фіксація на оптимальному рівні низки макроекономічних регуляторних параметрів монетарної і фіскальної політики. Це стосується, насамперед, норм банківських резервів, облікової ставки, норм оподаткування. Реалізація подібної макроекономічної політикив за умов глобалізованої економіки, однак, вимагає, як мінімум, міжнародної координації дій у цій справі, що в сучасних умовах дезінтеграції та нестабільності досить проблематично. Теоретична розробка концептуальних основ грошової системи, проте, не втрачає своєї актуальності.