МОНЕТАРИЗМ



Випробування кількісною теорією грошей

Відкривши фундаментальну працю Мілтона Фрідмана «Кількісна теорія грошей», спробуємо розібратись в його доктрині.

«Кількісна теорія – це перш за все теорія попиту на гроші», – стверджує Фрідман и далі дає визначення грошам: «П'ять основних форм багатства: 1. Гроші (М), які тлумачаться як вимоги, або як товарні одиниці з фіксованим номінальним значенням; 2. Облігації (В)...; 3. Акції (Е)...; 4. Фізичні блага (С); 5. Людський капітал (Н)»20.

Отже, славетний економіст ставить гроші, як «багатство», в один ряд з фінансовими активами, матеріальними речами та робочою силою. – No comments! Не дивно, що у Фрідмана: «Аналіз попиту на гроші... формально може бути ототожнений з аналізом попиту на споживчі послуги»20.

По Фрідману:

«Ядро всієї монетарної теорії:

1. Фундаментальна відмінність між номінальною і реальною кількістю грошей (нижче за текстом Фрідман конкретизує: "1. Номінальна кількість грошей визначається їх пропозицією; 2. Реальна кількість грошей, або кількість грошей в реальному вираженні, визначається попитом на гроші");

2. Кардинальна відмінність перспектив, що відкриваються перед окремим індивідуумом і суспільством при зміні номінальної кількості грошей... (2а) Інший спосіб вираження другого принципу полягає у відмінності рівнянь: потоку (сума витрат дорівнює сумі отримань, або обсяг кінцевих отриманих послуг дорівнює обсягу вироблених послуг) і запасу (сума індивідуальних запасів готівки дорівнює її повному запасу в суспільстві)»20.

Політекономії в класичному її розумінні, як бачимо, у Фрідмана і близько немає. А тому всілякий інтерес до «кількісної теорії грошей» в його інтерпретації зникає, і хочеться лише покластись на авторитетне джерело в трактуванні положень даної концепції.

«Невідповідність грошового попиту та пропозиції, нестабільність грошової пропозиції визнається монетаризмом головною причиною циклічних коливань в економіці... Відповідно до того, що попит на гроші є стабільним, основною причиною інфляції, так само як і циклічних коливань, визнано зміни у пропозиції грошей... Важливим елементом концепції монетаристів є теза про екзогенний, тобто автономний, незалежний від функціонування економічної системи характер зміни грошової маси. Автономність грошової маси підкреслюється особливим, позаекономічним способом введення її у канали обігу... Цим підкреслюється ключова ідея – зміни грошової пропозиції "нав'язуються" господарству ззовні, не виступаючи реакцією грошової сфери на попередні зміни у сфері виробництва. Така "емісія" грошей ігнорує вплив виробничої сфери на грошовий обіг та різницю між окремими категоріями грошей (грошовими агрегатами)»21.

Таким чином, гроші, відповідно до фрідманівської доктрини, поза виробничою сферою людської діяльності, а неврегульованість грошової емісії – головна причина циклічних коливань в економіці. Чи варто після цього дивуватись банкрутству монетарної політики на практиці?

Те, що емісійне нарощування грошової має відповідати темпам зростання валового продукту, не підлягає сумніву. Монетарній теорії, однак, бракує прив'язки грошової системи до трудозатратно-вартісного підґрунтя. Цей недолік не міг не спотворити монетарні заходи регулювання економіки в сучасному світі та дискредитувати саму ідею монетаризму. Пройшовши випробування на практиці в останню чверть ХХ століття, монетаризм, в кінцевому підсумку, зазнав фіаско.

Які причини такої невдачі?..

Насамперед, монетарна практика вимагає досить тривалого часу в умовах політичної стабільності та соціального спокою. Аби, емісійно задавши щорічний приріст грошової маси на відсоток, що відповідав би середньорічним темпам зростання валового продукту, діждатись, зрештою, кінцевого результату економічного експерименту. Чи були такі умови в 70-80-ті роки минулого століття?.. – Аж ніяк ні. Протидія «комуністичній» експансії СРСР, що вимагала від Заходу форсованих темпів мілітаризації економіки, та світова енергетична криза з її катастрофічними перепадами цін на енергоносії (період 1973-1983рр.) аж ніяк не сприяли практичній реалізації довгострокових рецептів прикладного монетаризму. Відтак, подолавши галопуючу інфляцію 70-х, монетаризм невдовзі спіткнувся на проблемі реального управляння грошовою масою (таргетування грошовими агрегатами) і... зазнав поразки: “стискання” грошової маси та злет процентних ставок призвели до рецесії початку 80-х.

Проте, справа не лише в об'єктивно дуже несприятливих умовах проведення монетарного експерименту, але й в нікчемності теоретичного обґрунтовування монетарної концепції. – Досить тверезої за своїми намірами.

«Монетаризм, досяг інтелектуального і прикладного тріумфу в другій половині 1970-х років.. – пише російський економіст С.Р. Моисеев. – Таргетування грошової пропозиції було взято на озброєння ЦБ провідних країн... Для досягнення цінової стабільності він рекомендував управляти грошовою пропозицією... Однак, його практичні поради по таргетуванні грошових агрегатів зазнали невдачу... «Прагматичний» монетаризм зазнав фіаско через неможливість управляти грошовою пропозицією з боку центрального банку в силу нестійкості грошового мультиплікатора, наявності фінансових інновації, недосконалості фінансового сектора та інших проблем»22.

Зауваживши, що «ГКП (грошово-кредитна політика) повинна бути орієнтована на довгостроковий результат», автор конкретизує: «Таргетування грошової пропозиції відхилялося від теоретичних установок монетаризму за кількома напрямками. По-перше, в якості мети були обрані широкі грошові агрегати, менш контрольовані, аніж грошова база... По-друге, управління грошовою пропозицією здійснювалося не безпосередньо, а опосередковано. Замість операцій на відкритому ринку, як пропонували монетаристи, воно відбувалося через процентні інструменти та обов'язкові резервні вимоги, які впливали на процентну ставку грошового ринку. По-третє, центральні банки ніколи не декларували, що будуть досягати оголошені цілі монетарної політики. Такі цілі носили середньостроковий характер, і ЦБ міг відхилятися від них в короткостроковому періоді. Це знецінювало їх як номінальний якір і віддаляло грошові заходи від правил ГКП... Хронічне недотримання цільових орієнтирів грошових агрегатів в 1980-1990-і роки призвело до визнання провалу таргетування грошової пропозиції... Провал призвів до втрати монетаризмом репутації і до вигнання його з наукового Олімпу»22.

Останнє десятиліття, однак, з огляду на провальну економічну політику та світові економічні кризи 1998-го та 2008-го років, монетаризм переживає певний ренесанс. «На сучасному етапі розвитку, в 2005-2010 рр., монетаризм отримав назву «новий»22. «Відмінною особливістю нового підходу стало використання інституційних ідей в макроекономічному аналізі»23.

Що собою являє «новий» монетаризм?..

«Незважаючи на те, що в «помолоділому» монетаризмі тон задають академічні дослідники ФРС США, центральні банки вважають представників нової школи економічної думки, здебільшого, сектою схоластиків, що далеко відійшла від Фрідмана з його прикладними дослідженнями... На даний час його досягнення не виходять за рамки моделювання... Головною відмінною рисою «нового» монетаризму виступає моделювання мікроекономічних основ грошей, що описують їх обмін на товари»22.

Кавицкая И.Л. (НИУ ВШЭ) підтверджує: «Головним досягненням моделей другого покоління стало введення нового мікрообґрунтованого механізму формування цін невальрасівського типу». В контексті «нового механізму ціноутворення», зокрема: «Зустріч продавця і покупця супроводжується певними проблемами... Перша проблема: розбіжність місця знаходження потенційних продавців і покупців... Друга проблема: для здійснення обміну покупець і продавець повинні зустрітися один з одним... Третя проблема: покупець повинен зустрітися з продавцем саме того товару, який він хоче купити».Далі – величезна піраміда формул і математичних розрахунків... за якими слідує висновок: «Запропонований монетарними моделями пошуку механізм ціноутворення дає економічній теорії альтернативний новому кейнсіанству спосіб ендогенного введення цін в моделі»23.

Принагідно нагадати суть ціноутворення за теорією трудової вартості. Без жодної, до речі, формули. Вартість товару (в ціні) є ринкова оцінка абстрактної трудоємкості товару, що включає в себе усереднений в масштабах економіки увесь комплекс конкретних трудозатрат, починаючи від чиїхось ідей, організація та, власне (і головне), виробництво продукту і... до доставки його на ринок. А ось доставка покупців на ринок взагалі не має ніякого впливу на вартість товару.

Те ж саме стосується адекватної ціни на товар. «Питання оптимальних цін обговорюється вже більше ста років, але переконливої відповіді отримати поки не вдалося»20, – бідкається М. Фрідман. Відповідь трудової теорії вартості: оптимальною ціною товару є ціна, за якою реалізація товару дає середню норму підприємницького прибутку. Теж без жодної формули.

А от «ринкову рівновагу», згідно ТТВ, встановлює Закон вартості шляхом вільного переливу капіталу = трудоресурсу у сфері виробництва до єдиної в масштабах економіки середньої норми прибутку, врівноважуючи тим самим пропозицію з попитом на основі оптимального ціноутворення. І аж ніяк не кількість грошей (як «багатства») в обігу врівноважує ринок.

«Аргументація» класичного монетаризму вража своєю нікчемністю.

Відсутність будь-якої прив'язки грошової системи до трудозатратно-вартісного підґрунтя – фундаментальний недолік як традиційного монетаризму, так і його сучасних варіацій. А це призводить до того, що на практиці від економіки традиційно продовжують вимагати неможливого: розвиватися вищими темпами, аніж вона на те здатна, вдаючись до банальних методів зниження процентних ставок та настирливо проводячи політику т.зв. «кількісного пом’якшення» – QE. Не розуміючи при цьому, що темпи економічного зростання обмежені наявним приростом маси живої праці у сфері матеріального виробництва. У вік науково-технічного прогресу такий приріст відбувається за рахунок нарощування інтелект-потенціалу робочої сили: якими б, однак, стрімкими не були ці темпи – вони мають свою межу. І ніякими грошовими вливаннями цю межу не здолати. З іншої сторони, не вгамовуються наполегливі спроби за допомогою все тих же процентних ставок та провальної політики QE «вирівняти» економічне зростання, нівелювавши його циклічні коливання. Марна справа. Економічні кризи товарного (саме товарного!.. а не фінансового) перевиробництва цілком нормальне, ба більше, здорове явище ринкової економіки, оскільки являються наслідком закономірного відставання платоспроможного попиту від пропозиції на величину нагромадження капіталу. І аж ніяк не дефіцитом грошової маси в обігу. Нерозуміння таких ось елементарних істин не могло не спотворити монетарні заходи державного регулювання економіки в сучасному світі та дискредитувати саму ідею монетаризму.


Безальтернативність монетаризму

Звичайно, кількісна теорія грошей має неабиякий сенс: емісія грошових знаків (на паперових чи то електронних носіях), як образних виразників трудозатратно-вартісної ємності багатства, має приростати в такт зростанню всієї маси добутого працею матеріального багатства. – Без сумніву. І макроекономічна теорія монетаризму в цьому абсолютно права. Але коли справа доходить до теоретичного обґрунтовування даного постулату його авторами, то виходить, як бачимо, що не приріст маси живої праці визначає зростання валового продукту, а... грошова емісія. Те ж саме стосується циклічних коливань: не процес нагромадження капіталу призводить до зниження платоспроможного попиту, а... дефіцит грошей в обігу. Звідси емпірично-примітивний висновок: додаєш грошову масу в обіг – запобігаєш рецесії і, відповідно, стимулюєш економічне зростання. Теж правильно, до певної міри. Але вади наукового обґрунтовування доктрини роблять занадто її вразливою на практиці. Тому не дивно, що, подолавши згубні наслідки кейнсіанської стагфляції та показавши в 70-80-роки вражаючі результати економічних успіхів у деяких країнах, монетаризм надалі не витримав випробувань... насамперед, розгнузданою грошово-кредитною емісією, що, врешті-решт, завела економіку тих же країн в боргову прірву.

Одна з причин кризи монетарного проекту. Монетаризм, як макроекономічна теорія, розроблявся в 50-60-роки ХХ століття в епоху золотовалютного стандарту і явно був розрахований на золото-стандартне наповнення американського долара як наднаціональної грошової одиниці. А ось впровадження в практику монетарних заходів відбулося вже після ліквідації Бреттон-Вудської системи, коли долар втратив фіксовану прив'язку до золота. В чому тут проблема?..

Основним постулатом монетарної доктрини, як відомо, являється т. зв. «Рівняння Фрідмана»: ΔM = ΔP + ΔY. – Приріст грошової маси в економіці має визначатися сумарним приростом очікуваної інфляції + темпами приросту реального ВВП (в сумі – номінального ВВП). – Логічно, в певному сенсі. Але... Одна справа, коли грошова одиниця має під собою реальне матеріально-вартісне підґрунтя. Зовсім інша справа, – відсутність такого підґрунтя. Тим більше, що за сучасними методиками взагалі... «показник ВВП не відображає багатьох аспектів суспільного життя»*. За умов пустотілої (паперово-доларової) грошової одиниці, невизначеності «оптимальних цін» та сумнівних показників ВВП, «Рівняння Фрідмана» є не що інше, як монетарне накручування «пустого» на «порожнє» і навпаки – «порожнього» на «пусте»: фіктивні гроші вводять в оману показники ВВП, а дутий ВВП – гроші. – Комулятивний ефект прогресуючого самообману. В таких умовах кредитно-грошова емісія, врешті-решт, і «зірвалась з прив'язі»... До чого це призвело? А до того, що нині світова економіка поставлена перед явно аномальним фактом, коли загальна сума наявних (у формі грошей, цінних паперів, банківських рахунків, тощо) пред'явників на матеріальне багатство в рази перевищує сукупну масу реального багатства25. Загальний світовий борг на січень 2020 року при цьому сягнув астрономічних $253 трлн, що складає 322% світового ВВП26. Ось що означає відірваність грошової системи від матеріально-вартісної бази та фінансова безгосподарність.

Проте... При всіх недоліках, розумної альтернативи монетаризму не існує, оскільки він єдиний максимально поважає об’єктивні закони економічного саморозвитку. Відтак, є нагальна потреба повернутись до кількісної теорії грошей, але на цей раз на концептуальних засадах теорії трудової вартості.

Враховуючи глобальну проблему вартісної «безпритульності» грошової системи, авторське дослідження має намір кардинально модернізувати монетарну концепцію, міцно поставивши її на трудовитратно-вартісну основу. Тобто, інтегрувати монетаризм в трудову теорію вартості. А це вже... політекономічний монетаризм. В епіцентрі якого має бути якісно нова грошова одиниця. Бо без стійкої грошової системи, що спиралася б на трудо-вартісний фундамент, монетарно-політекономічна доктрина – пустотілий теоретичний каркас.

Амбіційність ідеї обумовлена неможливістю в сучасному глобалізованому світі створити національно ізольований оазис фінансової стабільності. Всілякі спроби побудувати економічно процвітаючий “комунізм” в окремо взятій країні на базі національної грошової одиниці глобалізаційні процеси неминуче зведуть нанівець (окрім хіба-що деяких країн, що спромоглися б на агресивну політику експортної експансії). Тому докорінне реформування валютної системи варто розпочинати на глобальному рівні. Аби грошову масу міжнаціональних розрахунків привести у відповідність до наявної у світі вартісної маси. А вже потім, на цій основі, вибудовувати стратегію державного регулювання національних економік на засадах поваги до свободи конкурентного підприємництва.

Отже, синтез основ політичної економії та монетаризму, треба сподіватись, рано чи пізно постане в порядок денний.

__________

*Геец В.М. Гриценко А.А. Выход из кризиса // Экономика Украины. – 2013. – № 6. – С. 4-19.



ЗМІСТ