ПОЛІТЕКОНОМІЯ
МАКРОЕКОНОМІКА
МОНЕТАРИЗМ

Вільноринкова економіка регулюється об'єктивними економічними законами, котрі за умов "laisser-faire" досить бездоганно виконують функцію підтримки ринкової рівноваги та стабільного розвитку. Однак, якою б успішною не була практична дія таких законів, вони аж ніяк не можуть ігнорувати регулюючу роль держави. Мається на увазі, насамперед, політика жорсткого монетаризму: емісія грошової маси синхронно до темпів приросту валового продукту задля підтримки в загальноекономічному масштабі вартісно-грошового паритету, відповідно, – стійкості грошової системи, як гаранта нормального функціонування ринкової економіки. Це комплекс (кризових на даний момент) проблем не просто монетарної політики, а грошової системи загалом і грошової одиниці зокрема, які мають вирішуватись на трудозатратно-вартісних засадах політичної економії. Проте, зважаючи на суттєві теоретичні вади, концептуальні підвалини класичної політекономії належить кардинально переглянути, насамперед, в частині трудової теорії вартості, аби, усунувши її недоліки, науково обґрунтувати реформування грошової системи на матеріально-вартісному фундаменті реальної економіки.

Економічні негаразди у сучасному світі в значній мірі є проблема глибокої кризи економічної науки, яка неспроможна вибудувати правильну державну стратегію економічної стабільності та довгострокового розвитку. Нерозуміння об'єктивних економічних законів та, як наслідок, відсутність опори монетарних заходів на матеріально-вартісне підґрунтя реальної економіки – головна вада макроекономічного мейнстриму сучасності. В результаті, – всебічна зарегульованість економіки недолугою макроекономічною політикою. Втім, економіка є напрочуд саморегульована система як з точки зору ринкової рівноваги, так і оптимального розвитку. Головне – не заважати їй у цьому, дотримуючись принципу “laisser-faire”. Що, однак, не виключає регулюючої ролі держави в економіці.

Найбільш вагома функція держави у сфері економіки, окрім фіскальної (бюджетно-податкової), має полягати у підтримці вартісно-грошового паритету – вартіної адекватності грошей в контексті монетарної політики. – Задля макроекономічної рівноваги, котра в сучасному глобалізованому світі все більше набуває наднаціональної масштабності. Проте, якраз тут і проблема. Оскільки сучасна грошова система позбавлена будь-якої опори на вартісне підґрунтя створеного працею матеріального багатства. Золотовалютний стандарт GES канув у минуле, а опора на плаваючий курс національних валют, що лежить в основі системи SDR (Спеціальні права запозичення), себе не виправдала. Водночас, під питанням лідируюча роль долара США в глобальній економіці. Як наслідок, – розлад світових фінансів.

Отже, враховуючи трудозатратно-вартісну сутність грошей, слід звернутись до теоретичних підвалин класичної політекономії, переглянувши, насамперед, концептуальні положення трудової теорії вартості (ціноутворення) та доєднавши до неї «монетарне правило» традиційного монетаризму… задля розробки теоретичних засад якісно нової грошової системи, що спиралась би на матеріально-вартісне підґрунтя реальної економіки. Відтак перетворити політичну економію із теоретичної абстракції в повноцінну прикладну економічну науку, придатну для практичного застосування в якості регуляторного інструментарію макроекономічної політики.

Монополія політичної економії в сфері економічних наук та її прикладна спроможність практичної реалізації в додаток до теоретичної переконливості – суть авторського задуму даної монографії.

I. ПОЛІТЕКОНОМІЯ

1. Визначення вектора дослідження

2. Економіка в політекономічному контексті

3. Достоїнства і вади політекономічної науки

II. ТРУДОВИТРАТИ  І  ВАРТІСТЬ

1. Проблема узгодженості трудовитрат з вартістю

2. Загадка гіперпродуктивності інтелектуальної праці

3. Трудовитратне підґрунтя вартісних теорій

III. ТРУДОВА ТЕОРІЯ ВАРТОСТІ

1. Функція і роль закону вартості в економіці

2. Вартість як ринкова оцінка втілених трудовитрат

3. Непорушний модус теорії трудової вартості

4. Ринковий алгоритм формування вартості

5. Закон вартості на мовах теорії і практики

6. Редукція трудозатрат як метод обчислення вартості

IV. ГРОШОВА СИСТЕМА

1. Гроші як еквівалент вартості

2. Умови вартісно-грошового паритету

3. Питання вартісного підґрунтя грошової одиниці

V. ТЕОРІЯ ДОДАТКОВОЇ ВАРТОСТІ

1. Нагромадження як засіб розширеного відтворення

2. Суть експлуатації капіталом найманої праці

3. Специфіка капіталістичного нагромадження

4. Норма прибутку: до зниження чи підвищення?

5. Макроекономічні наслідки самозростання капіталу

6. Одвічне питання соціальної справедливості

VI. РИНКОВА РІВНОВАГА

1. Вартісно-грошовий паритет як умова рівноваги

2. Мікроекономічна рівновага споживчого попиту

3. Макроекономічна рівновага платоспроможного попиту

VII. МАКРОЕКОНОМІКА

1. Невідворотність державного регулювання економіки

2. Домінанта «невидимої руки» ринку

3. Чи потрібно стимулювати економічне зростання?

4. Чи потрібно боротися з економічною кризою?

5. Пріоритети макроекономічної політики

VIII. МОНЕТАРИЗМ

1. Випробування кількісною теорією грошей

2. Трудо-вартісна основа монетаризму

Представлена версія політичної економії ставить за мету пізнати об’єктивні закони економічного розвитку, аби надати їм можливість повної самореалізації... як довершеному регулятору ринкової економіки за принципом «невидимої руки» – LAISSER-FAIRE. Оскільки це напрочуд досконалий механізм економічного саморегулювання, за своєю природною мудрістю неперевершений для людського генія. Головна і єдино розумна функція «людського генія» – не перешкоджати дії цих законів. А рукотворних перешкод практично, на жаль, нагромаджено безліч... Бо тривале, майже столітнє знущання над цими законами ґрунтовно спотворило економіку розвинених країн. Чого тільки варта кейнсіанська (в різних варіаціях) т.зв. «довгострокова політика підтримки економічного росту» ціною, насамперед, штучного стимулювання «ефективного попиту». Плюс довільний розгул кредитної емісії, що довів процентну ставку до «нуля», ось-ось готову увійти в «мінус», а подекуди це вже сталось... Як не стагфляція в результаті, то боргова прірва. Та все фінансові пухирі і піраміди... – Повна безвідповідальність правлячих еліт на ґрунті економічного невігластва. А може й користі, оскільки бізнес за цей час міцно зрісся з владою, перетворившись, власне, у владу. А там, де бізнес при владі, там перестають повноцінно функціонувати ринкові механізми економічного саморегулювання. Про “соціалістичне” ґвалтування законів вільного ринку взагалі не варто говорити: нещасні жертви ґвалтівного псевдоексперименту зазнали глибинних деформацій продуктивних сил, внаслідок чого вони на десятиліття втратили здатність до нормального саморозвитку.

Насилля не проходить безслідно.

Провальні уроки антиринкових експериментів більшовицького марксизму, а також нікчемність кейнсіанства та згубність псевдоліберального розгулу сучасної «фінансової економіки», що пригнічує реальний сектор економіки, переконливо доводять правоту політекономічної науки, котра базується на трудозатратно-вартісному трактуванні економічних явищ. До сих пір, однак, це була лише теорія: «Трудова теорія вартості (і на цьому наголошував сам Маркс) є граничною, глибинною абстракцією, шлях від якої до поверхні безпосередніх економічних процесів вельми далекий»*. Перетворення політичної економії із теоретичної абстракції в прикладну економічну науку є давним-давно назрілим завданням. Відбудеться воно, однак, лише тоді, коли політекономія теоретично обґрунтує та умовно «породить» грошову одиницю на матеріально-вартісному підґрунті реальної економіки. Реалізація даного проекту вимагає, насамперед, перегляду концептуальних засад трудової теорії вартості. В цьому контексті першочерговим є коректне формулювання базового закону ТТВ – ЗАКОНУ ВАРТОСТІ – не лише на мові теорії, а й на мові практики.

В теорії: ВАРТІСТЬ > = < ТРУДОВИТРАТИ → до середньої норми прибутку.

На практиці: ВАРТІСТЬ (в ціні) > = < СОБІВАРТІСТЬ + ПРИБУТОК середній.

Орієнтований на задоволення споживчого попиту вільний перелив інвестиційного капіталу = трудових ресурсів у сфері матеріального виробництва до середньої норми прибутку формує адекватну трудозатратам вартість – оптимальну ціну. А це являє собою одночасно як еквівалентний, соціально справедливий, обмін результатами праці, так і раціональну, на догоду суспільним потребам, реінвестицію прибутків у розширене відтворення виробництва. – Досконалий механізм економічної саморегуляції... Цілком об'єктивно, без будь-якого бюрократичного втручання ззовні, само собою. Такий результат ефективно може дати лише функціонуюча за законом вартості вільноринкова економіка. – Єдина не від людських вигадок, а від природи економічна модель. Яка об'єктивно щоразу самовідтворюється на ґрунті суспільного поділу праці, без будь-якої потреби зовнішнього впровадження чи то управління. Окрім державної підтримки вартісно-грошового в економіці паритету з урахуванням трудовитратного походження вартості на базі матеріального виробництва.

ГРОШОВА МАСА = МАСА ВАРТОСТІ = МАСА ТРУДОВИТРАТ

Вартісна адекватність грошової одиниці є обов’язковою умовою еквівалентного товарообміну і, відповідно, нормального функціонування економіки. А це вимагає послідовної монетарної політики: в масштабах економіки грошова маса має бути постійно збалансована з трудовитратною за своїм походженням масою вартості в динаміці економічного зростання. Відтак «монетарне правило» монетаризму потрібно інкорпорувати в трудову теорію вартості (як теорію ціноутворення) задля розробки виваженої макроекономічної стратегії, котра передбачала б опору грошової системи на трудовитратно-вартісне підґрунтя реальної економіки. Аби спроектованим на цій основі монетарним інструментарієм забезпечувати підтримку ринкової рівноваги в економіці.

На мікрорівні: ЦІНА = ВАРТІСТЬ > = < ТРУДОВИТРАТИ

На макрорівні: Сума ЦІН (ВВП) = Маса ВАРТОСТІ = Маса ТРУДОЗАТРАТ

Ринок врівноважується сам собою за умови (увага!) вартісно-грошового в економіці паритету, відповідно, – вартісної еквівалентності грошей у динаміці нарощування маси матеріального багатства. Отож найперше завдання держави – підтримувати вартісну адекватність грошової одиниці шляхом дозованої грошової емісії у такт із темпами приросту реального ВВП. Остаточну фіксацію ринкової стабільності може вчинити перехід від оподаткування прибутку великого бізнесу, включаючи банківський, до податку на його ринкову вартість (капіталізацію) задля запобігання фіктивно-спекулятивного перенакопичення капіталу. – Завдання фіскальної політики.

Пізнати економічну природу суспільства та забезпечити її стабільний саморозвиток шляхом реалізації, насамперед, розважливої монетарної політики – першочергове завдання не лише в межах національних кордонів, але й на міжнаціональному рівні сучасного глобалізованого світу, в часи трансконтинентального розростання інтеграційно-галузевих пірамід та масованого в глобальному просторі переміщення капіталу, робочої сили, товарів і послуг. Відтак глобальна економіка вимагає скоординованої монетарної політики держав на засадах стійкої наднаціональної грошової одиниці. Найактуальніша проблема сьогодення.

Сучасна глобальна економіка вимагає переформатування світової валютної системи, аби грошову масу міжнародних розрахунків привести, нарешті, у відповідність до сукупної у світі реальної маси вартості. Нині конче потрібна альтернатива сучасній системі SDR (Спеціальні права запозичення). На відміну від золотовалютного стандарту GES та сучасної SDR, а також долара США, що за фактом виконує функцію міжнародної розрахункової одиниці, нова наднаціональна валюта має базуватися виключно на трудозатратно-вартісній основі. Тобто вперше в історії грошова одиниця повинна отримати прив'язку до праці (живої = зречевленої), обіпертись на трудо-матеріалізоване підґрунтя реальної економіки, на реально існуючу масу матеріального багатства.

Місія монетарної версії політекономічної науки, окрім чисто пізнавальної, має полягати в тому, щоб на практиці, перш за все, повністю відновити в своїх правах ЗАКОН ВАРТОСТІ при наявності грошово-вартісного паритету в економіці – вартісної еквівалентності грошей. Аби ціноутворення формувалось виключно на основі трудової вартості, як ринково адекватної оцінки уречевлених в товарній продукції трудовитрат, для еквівалентного = справедливого товарообміну. Відтак – соціально справедливого розподілу матеріальних благ відповідно до витрат праці на базових засадах вільного ринку. Поза паразитизму олігархо-бюрократичної надбудови, що систематично знущається над економікою своїм подекуди егоїстичним, а іноді просто бездарним втручанням. Сучасна держава, зазвичай, більше створює проблем в економіці, аніж вирішує їх. – Із-за невігластва і користі. Вирішення зазначених проблем полягає, насамперед, у відстороненні бізнесу від влади.

Усунувши від влади олігархічний капітал, вкрай важливо примусити його, врешті-решт, жити по ЗАКОНУ ВАРТОСТІ і нормально розвиватися за ЗАКОНОМ НАКОПИЧЕННЯ. – Не паразитичного, а продуктивного нагромадження капіталу, націленого на розширене відтворення виробництва в суспільних інтересах. Останнє само собою додасться за умов торжества закону вартості. Діючи в комплексі, вказані закони здатні реалізувати вкрай корисну функцію природної селекції та знищення паразитичного псевдокапіталу. Зокрема: в конкурентній боротьбі економічно виживає лише той бізнес, котрий не проїдає додаткову вартість, а максимальну частку її реінвестує, і не в яке-небудь, а саме в затребуване суспільством виробництво. Від цього виграють усі. Соціальний прогрес також. У цьому безперечний позитив здорового самозростання капіталу. Саме реінвестиційна тенденція визначить магістральний вектор подальшого розвитку за умов капіталізму. Яким він буде?..

Перш за все, чим вільніший ринок, поза державного втручання в економіку, – тим гостріше конкурентне середовище. Як наслідок, – зростаюча частка реінвестованого у виробництво прибутку (вона ж бо норма рекапіталізації) задля економічного виживання бізнесу. А це прямий шлях до концентрації виробництва і централізації власності. Слід зазначити, – з більшою міжгалузевою пропорційністю даних процесів за відсутності державних преференцій для бізнесу (як то податкові пільги, рефінансування, субсидування, держзамовлення, тощо). Тим не менш, логічно припустити, гіпермонополізацію капіталу. Чи дійде справа до гіпермонопольного перенасичення приватнокапіталістичної власності на засоби виробництва, чи ні, але тенденція така існує.

Не варто, однак, впадати у відчай. Оскільки паралельно із концентрацією і централізацією капіталу відбуваються одночасно цікаві процеси його трансформації: своєрідна «дифузія» (розпорошення) капіталістичної власності у вигляді, насамперед, її масового акціонування. А з іншого боку, – фізичне і моральне відчуження власників від засобів виробництва: сучасні буржуї почасти в очі не бачили власні промислові об'єкти, що іноді знаходяться на протилежному кінці світу. Управління бізнесом все більше переходить до найманих топ-менеджерів. – Явний факт трансформації приватнокапіталістичної власності, що мимоволі наводить на думку про формування передумов якісно нової в перспективі суспільно-економічної формації. Особливо в умовах відсторонення бізнесу від влади.

Не знищувати капіталізм, а, приборкавши його, загнати в русло конкурентного саморозвитку відповідно до економічних законів під контролем демократичної влади. – В напрямку соціального прогресу. Практична реалізація подібної стратегії виглядає так: суворо дотримуючись збалансованого держбюджету і «монетарного правила» грошової емісії та зафіксувавши ставку податку, норму банківського резерву, облікову ставку на довгострокову перспективу незалежно від циклічних коливань – залишити економіку в спокої, надавши бізнесу (окрім злочинного) повну свободу творчої самореалізації. Така суть економічної філософії «laisser-faire» в контексті політекономічного монетаризму, що понад усе ставить пріоритет об'єктивних законів економічного розвитку.

_{__________}

^{*Бузгалин А.В. Колганов.А.И. «КАПИТАЛ» в XXI веке: pro et contra.// Вопросы экономики. – 2007. – № 9. – С. 110.}