ТРУД  І  ВАРТІСТЬ



Проблема узгодженості трудовитрат з вартістю

Матінка-Природа дала людині робочі руки для виробництва матеріальних благ, а голову – для того, аби виробляти цих благ якомога більше за все більш короткий проміжок часу.

Традиційна теорія трудової вартості чудово засвоїла першу частину цієї непорушної істини, щодо робочих рук, тобто фізичної праці. А ось другу її частину – щодо голови, тобто праці інтелектуальної, ТТВ якось випустила з уваги. Як результат, політекономічна наука з моменту її виникнення і по сьогодні має в своїй основі теорію трудової вартості, що ґрунтується виключно на простій фізичній праці. Як це позначається на стані колись могутньої теорії та політекономії, що базується на основі однобокого сприйняття людської праці?..

Допоки визначальним чинником формування вартісних параметрів передових економік провідних країн була проста фізична праця, що передувала промисловому перевороту плюс домінувала ще, приблизно, століття після нього, трудова теорія вартості і, відповідно, політекономія тріумфували. Але... як тільки на формування вартісних параметрів даних економік визначально почала впливати складна інтелектуально-фізична праця індустріального виробництва, ТТВ і Політекономію увергло в розлад. Теоретичний перелом позначився, орієнтовно, на рубежі XIX-XX століть, коли на тлі стрімкого приросту маси вартості (у т.ч. новоствореної та додаткової) від зростання продуктивності праці на машинному обладнанні почався стійкий процес скорочення працевлаштованих в матеріальному секторі економіки: відносне скорочення чисельності промислових робітників та абсолютне скорочення чисельності аграріїв. А далі – більше... Починаючи з 70-тих років XX століття процес тепер вже абсолютного скорочення працевлаштованих в промисловості, при такому ж стрімкому прирості маси вартості (доданої та додаткової), є повний і остаточний вирок теорії трудової вартості, що базується виключно на простій фізичній праці. Вирок, відповідно, політекономії. Бо в умовах прогресуючого скорочення сумарної маси робочого часу, включаючи сукупну масу робочого часу додаткового, маса вартості, включаючи додаткову, виявляє настільки ж прогресуючу тенденцію до зростання.

Маса живої праці, здавалося б, зменшується, а маса вартості – зростає. Теоретично: ВАРТІСТЬ увійшла в неузгодженість з ТРУДОВИТРАТАМИ, втрачаючи свою трудозмістовну сутність. Фізичної праці дедалі менше в умовах машинно-автоматизованого виробництва: звідки ж взятись вартості?.. Відповідно, руйнуються колишні уявлення міри вартості на ґрунті трудовитрат за тривалістю робочого часу, що невпинно скорочується.

Таким чином, з деяких пір, на стадії індустріального розвитку, коли стрімко набирає обертів інтелектуалізація високотехнологічного виробництва, стара версія ТТВ, що начисто ігнорує інтелект-працю, не в змозі підтримувати класичну політекономію. – Спостерігається процес невблаганної на наших очах політекономічної деградації.

Політекономічна криза, однак, – справа поправна. Варто лише врахувати дане Природою функціональне призначення людської голови (інтелекту), а саме, – скорочувати робочий час при виготовленні продукту за рахунок витіснення фізичної праці. Тобто, підвищувати продуктивність праці: виготовляти якомога більшу масу продукту за одиницю часу. І тоді нам відкриється «секрет» приросту маси вартості при скороченні чисельності робітників (рівноцінно скороченню сумарної маси робочого часу) у сфері матеріального виробництва. Бо за умов інтелектуалізації продуктивних сил маса живої праці, насправді, не зменшується у вік науково-технічного прогресу, а навпаки, збільшується. – За рахунок інтелект-праці. І тоді ВАРТІСТЬ увійде у відповідність з ТРУДОВИТРАТАМИ, наповнюючись трудозмістовною сутністю. Відродиться, відповідно, трудовитратний інструментарій розрахунку величин вартості. І теорія трудової вартості, врешті-решт, знову стане відповідати своїй назві.

Отож, докладно зупинимось на питані про сутність сучасної технічно оснащеної праці з врахуванням її інтелектуальної компоненти, а саме: зростання маси живої праці в умовах високотехнологічного виробництва. Аби під трудову теорію вартості, а відтак, – теорію додаткової вартості, підвести трудовитратний фундамент, реанімуючи в такий спосіб політекономічну науку.


Загадка гіперпродуктивності інтелектуальної праці

Фізична праця – міцно усталений в нашій свідомості стереотип праці справжньої, реальної, достовірної. – З огляду на її очевидну натуральність. Тут все зрозуміло: перед нами людина з руками, з ногами. Ось вона закочує рукава і механічним рухом рук/ніг (а це і є праця) здійснює процес виробництва – виготовляє продукт. Тривалість (у часі) м'язово-фізичних маніпуляцій – кількість трудозатрат – в прямій пропорції визначає обсяг виготовленого продукту. Забруднила людина руки, натерла мозолі, спітніла – добре попрацювала! І по зречевленим результатам праці видно: більше продукту. Яка маса фізичних трудовитрат, котра визначається тривалістю робочого часу, такий і матеріалізований результат праці. – У строгій пропорції один до одного. Так було в умовах ручного виробництва доіндустріальної епохи. В умовах машинно-автоматизованого виробництва індустріальної епохи ситуація змінюється кардинально.

На сучасних підприємствах нам доводиться спостерігати дивну, здавалося б, картину. У диспетчерських або на ЦПУ автоматизованих підприємств знаходяться один, два або кілька оперативних працівника – диспетчерів чи то операторів, – котрі, в білих халатах сидячи за комп'ютерами, пальцями своїх рук на клавіатурах віддають команди технологічному процесу і відстежують його на екранах моніторів... – І це вся їхня праця! А виробництво в цей момент, іноді без єдиної живої душі в цехах, дає продукцію повним ходом у величезних обсягах. – Парадокс! Фізичних трудовитрат практично ніяких, а матеріалізований результат праці колосальний. Яким чином оперативному персоналу сучасних автоматизованих підприємств вдається виробляти величезні маси продукту?.. – А ні рук не забруднивши, а ні спітнівши. (Ось де проблема класичної ТТВ).

Увесь секрет даного «парадоксу» полягає в тому, що людський розум здатний створити, і насправді створює, такі «диво»-знаряддя праці, взявши які в руки (вміло, зрозуміло, взявши, професійно), людина як би, умовно, здобуває множинне число пар робочих рук і... починає працювати, припустимо, в дві пари рук за двох, в три пари рук за трьох, в десять пар рук за десятьох, в сімдесят пар рук за семидесятьох... і робочий час від цього скорочується в два рази, в три, в десять, в сімдесят разів... А маса виробленого продукту збільшується, відповідно, в два, в три, в десять, в сімдесят разів... Якою кількістю умовних пар робочих рук орудує технічно оснащений працівник – такий і матеріалізований результат його праці. Якої конкретно (тут же виникає питання) праці?..

Праця всюди з найдавніших часів була і є тратою фізичної + розумової енергії людини в процесі виробництва матеріальних благ. Людська праця – це інтелектуально-фізичні трудові зусилля. Одне без іншого неможливе. Однак... з моменту промислової революції XVIII століття ми спостерігаємо кардинальну еволюцію праці. Якщо за часів ручного виробництва доіндустріальної епохи розумова праця виконувала допоміжну функцію по відношенню до праці фізичної (людський інтелект покликаний був забезпечувати більш раціональну, більш професійну маніпуляцію робочих рук), то з впровадженням машинного, а тим більше машинно-автоматизованого виробництва в індустріальну епоху праця фізична з розумовою як би міняються місцями. Тепер вже фізичні трудові операції виконують допоміжну функцію по відношенню до праці розумової, робочі руки покликані обслуговувати людський інтелект. Переміщення руками (або ногами) людини важелів і педалей, натискання кнопок управління, перемикання тумблерів, набір команд на клавіатурах комп'ютерів або сенсорах керуючих пристроїв машинного і машинно-автоматизованого обладнання мають на меті виконати волю людського інтелекту, який в даній ситуації стає головним трудовим ресурсом.

Реалізується інтелектуально-трудовий ресурс людини, зрозуміло, не на пустому місці, а лише тоді, коли людина бере в свої руки машинне (або машинно-автоматизоване) «чудо»-знаряддя праці. Не як-небудь бере, а бере професійно. І тоді результат виробничої діяльності людини – вражаючий, з огляду на вагому віддачу її інтелектуальної праці. Що ж це за такі «диво»-засоби виробництва, що перетворюють, здавалося б, невидимі трудові зусилля людського інтелекту у величезний матеріалізований результат?.. За рахунок чого реалізуються «чудотворні» властивості технічно модернових знарядь праці?.. Відповідь: «диво»-результат сучасного виробництва досягається в силу трансформаційних властивостей високотехнологічного обладнання.

Трансформація в нашій свідомості (з огляду на технічну нашу обізнаність), безсумнівно, асоціюється з силовим електротрансформатором. Аналогія трансформаційної функції машинно-автоматизованого обладнання та електричного трансформатора в даному випадку занадто доречна. Подібно силовому електротрансформатору, котрий не генерує електроенергію, а всього лише перетворює її із напруги/струм в струм/напругу (або ж навпаки), машинно-автоматизовані засоби виробництва не трудяться, а лише перетворюють працю з однієї субстанції в іншу: із субстанції інтелект-праці фізичної особи в субстанцію множинної праці умовних одиниць робочої сили. – За умови, що робочу силу усередненої пари робочих рук середньостатистичної фізичної особи заздалегідь приймемо за умовну одиницю робочої сили:

1РСФО (робсила фізичної особи) = 1УОРС (умовна одиниця робсили).

Подібно силовому електротрансформатору, що має певний коефіцієнт трансформації напруги в струм (або навпаки), машинно-автоматизоване обладнання теж має свій коефіцієнт трансформації – коефіцієнт технічної трансформації інтелектуальної праці робочої сили фізичних осіб (РСФО-Труд) у працю умовних одиниць робочої сили (УОРС-Труд).

Трансформаційні властивості машинного обладнання визначаються його технічною продуктивністю (штуками, тоннами, кубометрами... за одиницю часу), а та, в свою чергу, – технічною потужністю (яка обчислюється кінськими силами, наприклад, або ж кіловатами енергії) та іншими технічними параметрами. Технічні властивості екскаватора, приміром, визначаються як потужністю дизельного двигуна, так і об'ємом ковша; баштового крана – потужністю електродвигуна і довжиною вантажопідйомної стріли; штампувального преса – потужністю електроприводу і площею робочої прес-поверхні; автоклава – потужністю електронагрівальних ТЕН і обсягом робочої ємкості; і т.д. Трансформаційні «чудо»-властивості машинно-автоматизованої техніки з неба, зрозуміло, не сходять. Вони в неї закладені інтелектуальною працею вчених, конструкторів, інженерів; матеріально втілені фізичною працею величезної армії робітників добувної та обробної промисловості. Маса матеріалізованої в технічному оснащенні праці вчених-конструкторів і робітників машинобудівної галузі визначає, таким чином, коефіцієнт його технічної трансформації. Чим більше в машинно-автоматизоване обладнання закладено праці його творців – тим вище коефіцієнт технічної трансформації інтелектуальної праці РСФО у множинну працю УОРС на даному обладнанні для його практичних користувачів.

Отже, ми маємо високотехнологічне знаряддя виробництва з тим чи іншим технічним коефіцієнтом трансформації інтелектуального РСФО-Труда у множинний УОРС-Труд. А що ж обслуговуючий його оперативний персонал? Чи всякий опер-технолог своїм інтелектом здатний привести дане обладнання в дію і отримати на виході матеріалізований результат?.. – Аж ніяк ні. На це здатний працівник лише з належним рівнем кваліфікації, потужність інтелектуального потенціалу якого дозволяє реалізувати трансформаційну функцію виробничого обладнання з таким-то коефіцієнтом технічної трансформації РСФО/УОРС труда. Мається на увазі достатній рівень проф-придатності оперативного робітника, його трудова інтелект-потужність, завчасно підготовлена колективною працею педагогів загальної та професійної освіти. І знову аналогія з силовим електротрансформатором. Технічна характеристика всякого трансформатора має певну свою електроенергетичну потужність. Якщо до нього необхідну електроенергетичну потужність (напруга помножена на струм) не докласти, то... в кращому випадку ККД трансформатора буде знижений в рази, в гіршому – на виході взагалі нічого не буде. Те ж саме стосується і трансформаційної функції високотехнологічних засобів виробництва: прикладена до них належна потуга інтелектуальних трудовитрат – є на виході матеріалізований результат праці; бракує потужності інтелектуальних зусиль... тут вже, вибачте, – пусто.

Таким чином, сукупна інтелектуальна праця у сфері матеріального виробництва індустріальної епохи являє собою суму її двох компонентів:

а) інтелектуальна праця винахідника засобів виробництва (вченого);

б) інтелектуальна праця користувача цими засобами (оператора).

Так ось. Інтелектуальна праця користувача модерними засобами виробництва строго дозована. Ця дозована маса інтелектуальних трудовитрат оперативного працівника визначається технічним коефіцієнтом трансформації РСФО в УОРС машинно-автоматизованого обладнання. Ні більше, ні менше. Недолік інтелектуальної потуги оператора дає нульовий матеріалізований результат; надлишок його інтелект-зусиль, яким би величезним він не був, матеріалізованого результату не додасть. Тільки те, що дозволяє обладнання. При цьому природа інтелектуальної праці робітників, що безпосередньо експлуатують сучасні засоби виробництва, кардинально відрізняється від праці фізичної. Праця фізична є трата м'язової енергії; праця інтелектуальна є трата енергії розумової. Це зрозуміло. Зрозуміло і те, що трата м'язової енергії починається з моменту дотику людини до знарядь праці в процесі виробництва і триває увесь час, допоки людина тримає в своїх руках це знаряддя. Якщо цю логіку фізичної праці поширити на працю інтелектуальну, то вийде, що трата людиною розумової енергії відбувається лише в момент, припустимо, оперативного перемикання тумблерів або натискання кнопок на пульті управління машини... – Сумнівно. Тут потрібна інша логіка. І її суть, очевидно, полягає в тому, що трата розумової енергії в процесі інтелектуальної праці жорстко не прив'язана до фізичних маніпуляцій оперативного управління високотехнологічним процесом виробництва. Розумовий потенціал в процесі інтелектуальної праці, на відміну від витрат м'язової енергії в процесі фізичної праці, має властивість накопичуватися – акумулюватись. Він акумулюється у всіх усюдах (де завгодно) – на роботі і поза роботою, – і лише в момент дотику працівника до органів управління машинно-автоматизованого обладнання цей потенціал «розряджається» уречевленим результатом інтелектуальної праці. – У дозах, що чітко визначені технічними характеристиками даного обладнання, а саме, коефіцієнтом технічної трансформації РСФЛ/УЕРС праці.

На відміну від дозованої інтелектуальної праці оператора-технолога, інтелектуальна праця вченого-конструктора, розробника машинно-автоматизованого обладнання, навпаки – не дозована і ні чим не обмежена... І, що найважливіше: нарощування інтелект-потенціалу (знань) винахідника і, відповідно, маси його інтелект-праці має стійку тенденцію до нелінійно-кумулятивного самозростання. А причина тут в тому, що, на відміну від фізичної праці, де праця підсумовується:

Фіз-труд + фіз-труд + фіз-труд + фіз-труд...

Інтелектуальна праця не підсумовується, а (!) взаємно перемножується зі знаннями:

Інтелект-праця × знання × інтелект-працю × знання...

Продуктивна інтелектуальна праця накопичує знання, а все більш досконалі знання примножують продуктивність інтелект-праці... Звідси стрімке нарощування маси інтелектуальної трудовіддачі вчених-винахідників в арифметичній чи то навіть в геометричній прогресії. Особливо в епоху загальної комп'ютеризації, яка сама по собі є матеріально реалізованою інтелект-працею. Якраз саме зростаюча маса інтелектуальної праці вчених-дослідників задає параметри трансформаційної функції РСФО/УОРС високотехнологічного обладнання: чим більша маса інтелект-праці затрачена на винахід – тим продуктивніше засіб виробництва. У добу НТР, таким чином, має місце тенденція до прогресуючого зростання продуктивності самої інтелектуальної праці вчених-винахідників. А їх все більш плідний результат праці, що реалізується в модернізації технічного обладнання, у свою чергу, вимагає відповідного підвищення кваліфікації (інтелект-потенціалу) користувачів цього обладнання – оперативно-технологічного персоналу. Нелінійно-кумулятивне нарощування інтелектуальної трудовіддачі вчених-винахідників автоматизованих засобів виробництва диктує в такий спосіб нелінійно-прогресуюче зростання інтелектуальної трудовіддачі опер-технологів, що експлуатують ці засоби на всіх стадіях технологічного циклу. Як результат – стрімке скорочення робочого часу на виробництво продукту. – Нелінійно-прогресуюче зростання продуктивності праці. Що є наслідком кумулятивного ефекту від «інтелект-праця × знання...»

З'ясувавши причину гіперпродуктивності інтелектуальної праці, переходимо до питання кількісної оцінки складної інтелектуально-фізичної праці індустріальної епохи. Фізична праця, як відомо, – праця видима. І вона піддається виміру, за допомогою, скажімо, таймера або календаря. І для нас абсолютно очевидно: маса фізичної праці в прямолінійній пропорції до робочого часу. А ось інтелектуальна праця – праця-невидимка і виміру безпосередньо не піддається. Одне тільки зрозуміло: інтелект-праця скорочує робочий час і скорочує його у зворотній пропорції нелінійно. При цьому маса фізичних трудовитрат обмежена часом: за одиницю часу людина може виконати лише певний, фіксований обсяг роботи – не більше. А ось маса інтелектуальних трудовитрат часом не обмежена: розумова віддача людини безмежна. Що важливо, у вік НТП, зростаючими темпами збільшуючись, маса інтелектуальної праці стрімко витісняє працю фізичну, зменшуючи її обсяг до мінімуму. Де зменшувана частка фізичної праці піддається розрахункам в одиницях робочого часу; збільшувана частка праці інтелектуальної в одиницях робочого часу розрахункам не піддається. Відповідно, безпосередньому розрахунку в одиницях робочого часу не піддається комбінована інтелектуально-фізична праця як така. А оскільки людство ще не винайшло приладу для кількісного виміру маси складної праці, нам не залишається нічого іншого, як оцінювати масу інтелектуально-фізичних трудовитрат через призму її матеріалізованого результату.

Отже, завдяки трансформаційній функції машинно-автоматизованого обладнання в процесі високотехнологічного виробництва має місце трансформація інтелектуальної праці робочої сили фізичної особи (інтелект-труда РСФО) трудівника у множинну працю умовних пар робочих рук (множинний труд умовних одиниць робочої сили – УОРС-Труд). Ось вона то, технічна трансформація інтелектуальної праці РСФО у множинний УОРС-Труд, і дає, відповідно, на виході виробничого процесу високопродуктивний матеріалізований результат. Якщо висококваліфікований оператор автоматизованої системи управління (АСУ) виробництва, сівши на своє робоче місце, починає виконувати роботу, за своїми результатами зіставну з роботою, скажімо, сотень працівників ручної праці, то це означає, що інтелектуальна праця його робочої сили за пультом управління в ході виробничого процесу трансформується у працю сотень умовних пар робочих рук. Тобто, високотехнологічне автоматизоване обладнання – вірніше, матеріалізована в ньому праця численної армії вчених-конструкторів і робітників – перетворює в даному випадку інтелект-працю робочої сили оператора як фізичної особи (інтелект-труд 1-РСФО) у працю сотень умовних одиниць робочої сили – сотні УОРС-Труда. Не «по своїй волі» технічне обладнання трансформує працю, а лише при дотику до нього висококваліфікованої «руки» (інтелекту) оператора. На сучасній стадії НТП технологічним циклом, як правило, заправляє (оперативно запускає, управляє, контролює, тощо) не один, а група оперативних працівників, і її слід розглядати як «колективного працівника» з єдиним, неподільним масивом інтелект-праці. Завдяки трансформаційним властивостям матеріалізованого в машинно-автоматизованій техніці інтелекту вчених, висококваліфікована праця оперативно-технологічного персоналу, як цілого, в результаті зводиться в еквівалент праці таких-то сотень або тисяч працівників простого ручного виробництва. – За матеріалізованими результатами праці у вигляді продукту. Матеріалізованої праці в продукті рівно стільки, скільки живої праці умовних одиниць робочої сили (абстрактних пар робочих рук) затрачено на його виробництво.

УОРС-Труд живий = УОРС-Труд матеріалізований

Тобто: величина матеріалізованого в продукті УОРС-Труда в строгій пропорції один до одного визначається обсягом трансформованої в УОРС-Труд живої інтелектуальної праці оперативного персоналу на високотехнологічному обладнанні сучасного виробництва.

Продукт на автоматизованому підприємстві, таким чином, цілком створюється живою працею оперативно-технологічного персоналу, продуктивна сила якого на робочому місці, за пультом управління або комп'ютером, формується інтегрованою працею сотень тисяч, мільйонів вчених, педагогів, інженерів, робітників, програмістів... Колективна праця мільйонів умів і рук підносить (образно висловлюючись) «до небес» продуктивну спроможність оператора-технолога АСУВ – тільки давай, оператор, – працюй і виробляй продукцію!

Здавалося б, парадокс: трудовіддача оперативного працівника за комп'ютером ЦПУ сучасного підприємства в сотні разів може перевищувати трудовіддачу нещасного слюсаря з кувалдою в цеху. Але... у «всемогутнього» оператора-технолога є зворотна сторона-вада – вразливість. При найменшому збої автоматизованого обладнання, скажімо, прокатного виробництва і... оператор – ніщо! Тоді як сільський коваль за будь-яких обставин залишиться ковалем: наб'є рукоятку на молот і піде працювати далі. Тому не варто робити великі очі і морщитись від «захмарних висот» продуктивної надпотужності оператора автоматизованої лінії або цеху. «Всемогутність» оперативного персоналу занадто ефемерна. А ось продуктивна сила працівника ручного виробництва, того ж слюсаря з кувалдою в цеху, – реальна. В аварійних ситуаціях без рядового слюсаря найкращий опер-технолог – грандіозний «нуль без палички». З іншого боку, однак... спробуйте сільського майстра-коваля усадити за пульт управління АСУ прокатного цеху: скільки він продукції «наклипає»?.. Величезний автоматизовано-виробничий комплекс – не більше аніж нагромадження цегли і металу без оперативно обслуговуючого персоналу АСУ-комплексу... в тій же мірі, як і сільська кузня з молотом і ковадлом без майстра-коваля.

Отже... Секрет «всемогутності» продуктивної потуги оперативно-технологічного персоналу на робочому місці в трансформаційних властивостях матеріалізованої в засобах виробництва інтелектуальної праці вчених-винахідників. Сама по собі матеріалізована в автоматизованому обладнанні праця його творців, як уже зазначалось, не трудиться і продукту не виробляє. Вона лише трансформує живу працю кваліфікованої робочої сили, що експлуатує дане обладнання, із субстанції інтелект-праці РСФО в субстанцію множинної праці УОРС. А ось трансформованою в УОРС-Труд працею оперативно-технологічного персоналу виробляється продукт. – І тільки ним. До того ж, одночасно, не лише опер-працівниками підприємства-виробника на даний момент, але й опер-персоналом суміжних підприємств: електропостачання, водопостачання, газопостачання, транспорту, зв’язку і т.д. Праця ІТР оперативного персоналу виробляє продукт, а всі інші служби (величезна армія творців автоматизованих засобів виробництва, розробники штучного інтелекту – програмісти, працівники інфраструктури, тощо) працюють на оператора. Пуско-налагоджувальний персонал «розконсервовує» матеріалізовану в засобах виробництва працю вчених та робітників, призводячи до робочого стану ці засоби, і передає їх в руки професійно заздалегідь підготовленому оперативно-технологічному персоналу. Праця опер-технологів з цього моменту виробляє продукт. Допоміжні служби вчасно постачають сировину, матеріали, електроенергію... Інші відвантажують готову продукцію. На випадок аварійної ситуації, збоїв автоматизованого обладнання в роботі, – підстраховка – персонал технічного обслуговування: інженери-електронники, слюсарі КВПіАвтоматики, електрики, слюсарі-ремонтники, електрозварники... Завдання ремонтно-технічного персоналу – підтримувати в працездатному стані трансформаційну функцію машинно-автоматизованого обладнання.

Автоматизоване виробництво є прояв максимально інтегрованої праці. Оперативно-технологічний персонал автоматизованого виробництва на вершині спільної праці мільйонів думаючих умів і робочих рук. Жива праця оператора зі своєю астрономічною (але ефемерною) продуктивною потугою – реальне втілення інтегрованої праці цих мільйонів. Руками, а вірніше, інтелектом операторів автоматизованих систем ці мільйони виробляють кінцевий продукт. В масштабах всієї економіки не один різновид продукту, зрозуміло, а тисячі найменувань продукції одночасно ці мільйони трудівників виробляють руками опер-технологів багатьох підприємств різних галузей. – Одночасно і всюди! Взяти, приміром, хоча б енергетиків – постачальників електроенергії для промисловості, за якими, в свою чергу, тягнеться шлейф працюючих шахтарів, газовиків, нафтовиків... разом зі всією інфраструктурою. Праця армії оперативних працівників, що безпосередньо заправляють технологічними процесами на всіх рівнях гіперінтегрованного виробництва, є живою працею, маса якої у вік НТП, завдяки нарощуванню трансформаційних потужностей автоматизованого обладнання, невпинно зростає. Незважаючи, здавалося б, на стрімке скорочення чисельності трудозанятих у виробництві. Бо маса живої праці у сфері матеріального виробництва індустріальної епохи прогресуючи зростає за рахунок інтелектуального потенціалу, нарощування якого, на відміну від фізичного потенціалу людини, не має обмежень.

На завершення по темі критика одного світоглядного абсурду.

Промислова революція XVIII століття поділила технологічну еволюцію людства: проста фізична праця доіндустріальної епохи змінилася складною інтелектуально-фізичною працею індустріальної епохи. На зміну ручному виробництву прийшло виробництво машинне, потім машинно-автоматизоване, нині стверджують себе інформаційно-автоматизовані технології, керовані штучним інтелектом. У наявності стрімка еволюція індустріального виробництва в ході НТП. Здавалося б, все зрозуміло: індустріальна епоха спрямована в майбутнє і їй не видно кінця... На жаль, в науковий обіг міцно увійшло поняття «постіндустріальної епохи» на базі категорій «інформаційної економіки», «економіки послуг». Що викликає подив. Бо індустріальний (від лат. Industria) означає промисловий. Це що ж виходить, сучасна економіка перестала бути промисловою?.. Відтепер в машинобудуванні різець, свердло, фреза верстатів з ЧПУ управлінням, а в агросекторі плуг, сівалка, жатка з системою управління рухом по навігації перестають бути знаряддям виробництва?.. Вихідні матеріали для 3D-принтерів з неба впадуть?.. Матеріальні багатства поллються прямо з інтерфейсних пристроїв чудодійних комп'ютерів при завантаженні туди «інформації»?..

Концепція «постіндустріальної (інформаційної) епохи» – плід убогої уяви західних економістів. Раніше з вікон своїх кабінетів вони бачили заводські труби – і тоді це була для них індустріальна епоха; а нині з вікон своїх кабінетів вони бачать офісні хмарочоси – і для них це, виявляється, «постіндустріальна епоха». – Нікчемне визначення. Сама по собі інформація ніколи не була і не буде безпосереднім джерелом матеріальних благ. Яких би висот не досягла інформатика, ці блага будуть вироблятися (не без допомоги, зрозуміло, інформаційних технологій) на землеробських полях і тваринних фермах, в рудниках і шахтах, на фабриках і заводах, у будівництві... – І тільки там. А не в офісних хмарочосах. Про «економіку послуг» взагалі мови не може бути, бо сервіс-послуги є вартісно-перерозподіляюча сфера людської діяльності, а не вартісно-утворююча. А тому індустріальна епоха була, є і буде існувати-розвиватися, щораз підіймаючись на більш високий, в т.ч. інформаційний, рівень.


Трудовитратне підґрунтя вартісних теорій

Таким чином... Факт зростання маси живої праці у вік науково-технічного прогресу завдяки нарощуванню інтелект-потенціалу робочої сили, треба сподіватись, є логічно доведеним. А базується цей доказ на тому, що:

1. Інтелектуальна праця є жива праця;

2. Інтелектуальна праця скорочує робочий час.

А це означає збільшення маси живої праці на одиницю часу... попри зменшення трудозайнятих у виробництві, а відтак, зменшення маси фізичних трудозатрат загалом в економіці. – В наявності зростання продуктивності праці. Аргумент незаперечний, що ґрунтується на принципі скорочення робочого часу від інтелектуальних трудових зусиль.

І тут... Маса фізичних трудовитрат визначається тривалістю робочого часу в прямій пропорції лінійно. Яка тривалість робочого часу – така маса фізичної праці: збільшився робочий час в два рази – відповідно збільшилась маса фізичної праці в два рази; збільшився робочий час в 10 разів – збільшилась маса фіз-праці в 10 разів; і т.д. А ось інтелектуальна праця, навпаки, сама визначає тривалість робочого часу і визначає його в зворотній пропорції нелінійно: чим більша маса інтелектуальних трудовитрат – тим коротший робочий час на виробництво продукції. – За рахунок витіснення фізичної праці. Причому, наскільки зменшилась фізична праця – на стільки ж скоротився робочий час. Від зворотного: скоротився робочий час в два рази – відповідно зменшилась маса фізичної праці в два рази; скоротився робочий час в 10 разів – маса фіз-праці зменшилась в 10 разів; і т.д. Відповідно, в стільки ж разів – в 2 рази, в 10 – збільшилась маса виробленого продукту за одиницю робочого часу, тобто підвищилась продуктивність праці вдвічі, вдесятеро.

Аргументоване доведення факту зростання маси живої праці в індустріальну епоху становить перший і найсуттєвіший крок до реанімації як трудової теорії вартості, так і теорії додаткової вартості, оскільки під вартісну сутність даних теорій переконливо підводиться трудовитратне підґрунтя, що впевнено ставить ці теорії на трудозатратно-вартісний фундамент. Тепер, власне, черга за розглядом суті самих теорій...

Як відомо: серцевиною ТТВ являється Закон трудової вартості; серцевиною ТДВ являється Закон нагромадження капіталу. Пріоритетність в політекономії належить теорії трудової вартості, з огляду на роль закону вартості у формуванні вартісних параметрів. Тому саме на ТТВ зосередимо свою увагу.



ЗМІСТ