ТРУДОВА ТЕОРІЯ ВАРТОСТІ



Функція і роль закону вартості в економіці

«Обґрунтування і трактування вартості завжди виконувало роль ключового критерію класифікації теорій, шкіл і напрямків фундаментальної економічної науки»*. Ключовим критерієм класифікації політичної економії являється трудовитратна сутність категорії "вартість". Хибне, однак, трактування даної категорії класичною політекономією – як, нібито, зречевлена в товарі суспільно-необхідна праця – виключало будь-яку можливість формулювання закону вартості (замусолена фраза «товарообмін згідно затрат праці» не є формулюванням даного закону). А звідси і не розуміння трудової теорії вартості. Власне, це – глухий кут для розвитку політекономічної науки. Правильне розуміння закону вартості, треба сподіватись, прояснить достеменну його роль в економіці. А ця роль не абияка...

Базовий закон ринкової економіки – ЗАКОН ВАРТОСТІ – в повсякденному нашому житті у всіх усюдах: мільярди товарно-грошових та ін. комерційних операцій на всій Земній кулі щоденно здійснюються за цим законом. Подібно повітрю, яким дихаємо, Закон цей ми не відчуваємо та не помічаємо. І не цінуємо. Але... варто лише підняти на нього руку – у відповідь ми отримаємо соціальний катаклізм. І тоді ми відчуємо і зрозуміємо всю значимість даного закону. Бо порушення закону вартості є замах на священний принцип соціально-економічної справедливості взаємно-рівноцінного обміну результатами праці.

Посягання на Закон вартості є злочин проти економічної природи людського суспільства. За що соціальна природа відповідає помстою у вигляді масової громадянської міжусобиці, аж до повномасштабної громадянської війни. Як це мало місце на прикладі більшовицького експерименту: тотальна заборона торгівлі ввергла країну в голод, хаос і громадянську війну. Такою була ціна підміни закону вартості командно-адміністративним, в ручному режимі, перерозподілом матеріальних благ: у одних примусово відібрати – серед інших на власний розсуд компартійних можновладців розподілити. Тому... закон вартості знати варто, аби його, як мінімум, не порушувати.

Отже, функція закону вартості в контексті трудової теорії вартості.

Теорія трудової вартості покликана пояснювати ціноутворення на основі трудових витрат. Або, скажімо, так: на основі трудовитрат пояснювати формування вартості в грошовому еквіваленті. Вартість товару (в ціні), згідно авторській версії ТТВ, формується законом вартості шляхом перерозподілу-розстановки трудового ресурсу у виробництві, на догоду споживчому попиту, до середньої в масштабах економіки норми прибутку як рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудовитрат, – передумови збалансованого ціноутворення. Середня норма прибутку являється одночасно індикатором, коректором і фіксатором оптимальної ціни, на якій врівноважуються попит і пропозиція. – Момент ринкової рівноваги. Відтак... закон вартості являє собою універсальний регулятор ринкової економіки, досконалий регуляторний механізм її розвитку. – Поза волюнтаристського втручання ззовні.

Правильне розуміння закону вартості, як уже зазначалось, вимагає адекватного трактування категорії "вартість". Бо помилкове тлумачення даної категорії класичною політекономією не просто виключає коректне формулювання закону вартості (чого взагалі немає в політекономії), але і давним-давно завело політекономічну науку в безвихідь, довівши на сьогоднішній день її до деградації.


Вартість як ринкова оцінка матеріалізованих трудовитрат

Перш за все, слід зазначити: автор за видалення категорії «споживча вартість», як абсолютно безплідної, більш того, – шкідливої, що привносить плутанину в політекономічну науку. Вартість сама собою вже! передбачає споживчу затребуваність. Немає вартості поза споживчим попитом, поза ринком. Лише затребувана праця (уречевлена в товарі) може бути вартісноутворюючою.

Отже, що таке вартість?..

«Вартість є уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця абстрактна». – Стверджує класична політекономія в її марксистській інтерпретації. Слід уточнити: не просто в натурі уречевлена праця, а з точки зору ринкових суб'єктів (продавців і покупців) оцінка уречевлених в товарі абстрактних трудовитрат під незриму диктовку закону вартості. Це формована законом вартості ринково-суб'єктивна оцінка обсягу уречевленої в товарі абстрактної праці. – Оцінний знак зречевленої трудомісткості товару.

Закон вартості, зрозуміло, об'єктивно діючий закон в ринковій економіці: вартість товару формується об'єктивно під натиском споживчого попиту за рахунок вільного переливу інвестиційного капіталу = трудового ресурсу у виробництві до середньої норми прибутку, як рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудовитрат – оптимального ціноутворення. Але проявляється вартість (в ціні) товару у ході вільних торгів сумарною рівновагою суб'єктивних оцінок його абстрактної трудомісткості учасниками ринку: яких трудових затрат вартує цей товар, а яких той??.. – Отака собі суб'єктивно-урівноважена оцінка маси реально уречевленої праці абстрактної.

Таким чином: ВАРТІСТЬ є ринкова оцінка обсягу зречевлених в товарі суспільно-необхідних абстрактних трудовитрат… у грошовому виразі – ЦІНА.

Саме оцінка трудовитрат є вартість, а не праця (суспільно-необхідна) як така. І ось такого роду ринкова оцінка трудозатрат (вона ж бо вартість) має грошовий вираз в ціні. Ціна є всього лише грошова оболонка вартості як обсягу оцінених ринком трудовитрат. Тобто, по суті:

ТРУДОВИТРАТИ (оцінені) є змістом ВАРТОСТІ у формі ЦІНИ.

Доречною тут буде аналогія з педагогічною оцінкою учнівської успішності.

Трудовитратна місткість товару є аналог обсягу знань учня: велика, мала, так собі – посередня трудозатратна ємність товарного продукту.

Вартість товару є аналог педагогічної оцінки знань учня: висока, низька, так собі – посередня ринкова оцінка трудомісткості, яка, однак, не містить конкретики вартісних параметрів.

А ось ціна товару є аналог конкретного /в балах/ виразу оцінки знань учня: конкретна вартісна оцінка трудоємності товару в грошовому еквіваленті – ринкова ціна в гривнях, євро, доларах…

Ціна 4 гривні за кілограм капусти є знак ринкової, в грошовому виразі, оцінки трудовитратної ємності продукту. Так само як поставлена вчителем «четвірка» є знаком педагогічної, в системі балів, оцінки обсягу знань учня.

Отже... ЦІНА є грошовий вираз ВАРТОСТІ, як ринкової оцінки трудовитратної ємкості товару, в N-ній кількості грошових знаків.

Зовні вартість є ціна, а ціна є вартість. – Завжди і всюди. В сенсі: ціна як грошова оболонка вартості жорстко до неї прив'язана. Інша справа, що вартість в ціні може бути адекватна трудовитратам (і такою вона, як правило, являється в умовах ринкової економіки), а може, епізодично, бути неадекватна трудовитратам – псевдо-вартість (вартість недооцінена або переоцінена), яку тут же закон вартості усуває, приводячи вартість у відповідність до трудовитрат шляхом перерозподілу трудових ресурсів у виробництві до середньої норми прибутку, відтак – оптимальної ціни.

ЦІНА=ВАРТІСТЬ > = < ТРУДОВИТРАТИ → До середньої норми прибутку

Ціна жорстко прив'язана до вартості, а вартість, як ринкова оцінка трудовитрат, врівноважується з реальною величиною абстрактних трудозатрат середньою нормою прибутку – єдиним в масштабах економіки рівнем рентабельності. – За рахунок вільного переливу інвестиційного капіталу = трудоресурсу у виробництві. Інвестиційний перерозподіл трудового ресурсу у виробництві означає корекцію товарної пропозиції на догоду споживчому попиту. І такого роду корекція триває допоки попит-пропозиція не врівноважиться на середній нормі прибутку, відповідно, оптимальній ціні. – З однаковою вигодою для всіх суб’єктів ринку. В цьому проявляється неабияка мудрість закону вартості: забезпечувати еквівалентний товарообмін із розрахунку рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудовитрат. В такий спосіб врівноважуючи ринок на рівні середньої прибутковості від виробництва та формуючи оптимальне ціноутворення на базі трудової вартості.


Непорушний модус теорії трудової вартості

Враховуючи, що ціна всього лише грошова оболонка вартості – ВАРТІСТЬ (в ціні), а уречевлена в товарі праця є похідною праці живої, суть ринкової рівноваги доцільно представити наступним чином:

ВАРТІСТЬ (в ціні) > = < ТРУДОВИТРАТИ (живі = матеріалізовані)

«Праця жива = Праця уречевлена». – Непорушний принцип трудової теорії вартості. Звідси: вартість (в ціні), як грошова оцінка обсягу уречевлених трудовитрат, повинна відповідати реальному обсягу живих трудозатрат. Поза такого рівняння немає ТТВ як теорії. Теорія трудової вартості на те й трудова, аби пояснювати величину вартісних параметрів з точки зору трудових витрат. Уречевлених трудозатрат в товарній продукції рівно стільки, скільки живої праці абстрактної затрачено на її виробництво. – Такий ось непорушний модус теорії трудової вартості. Аналогічно факту кількісної рівності води, що впадає–витікає в/із ставка: не може зі ставка кількісно води витікати більше, аніж в нього надходить. Це до того, що політекономічна література рясніє твердженням: «меншими затратами праці більше продукту та вартості» (нібито із зростанням продуктивності праці). Тобто, виходить, меншими затратами живої праці здобувається більше праці зречевленої. – Абсурд! З цим можна погодитись, якщо мати на увазі окремо лише одну фізичну компоненту праці, не беручи до уваги комбіновану працю інтелектуально-фізичну.

А тепер звернемо увагу на фундаментальний недолік класичної політекономії, яка ґрунтується виключно на фізичній праці, геть ігноруючи працю інтелектуальну. Інтелектуалізація праці, слід нагадати, зумовила перехід від простої фізичної праці доіндустріальної епохи до складної інтелектуально-фізичної праці епохи індустріальної. Тобто, від ручного виробництва до виробництва машинного і, врешті-решт, автоматизованого.

Отже, за часів ручного виробництва доіндустріальної епохи все було на виду і зрозуміло: більше затраченого на виробництво робочого часу або ж задіяних у виробництві робочих рук – більше продукту, більша, відповідно, маса вартості. Тобто, праця жива чітко йшла в унісон з працею уречевленою – один до одного. І теорія трудової вартості в своєму рівнянні тріумфувала.

ВАРТІСТЬ (в ціні) > = < ТРУДОВИТРАТИ (живі = матеріалізовані)

А що ж сталося з ТТВ, котра базується виключно на простій фізичній праці, з переходом до машинного виробництва індустріальної епохи?.. Робочого часу і робочих рук у виробництві все менше – а продукту та вартості все більше. Жива праця, виявилось, розійшлася з її уречевленими результатами. Отже, і вартість розійшлася з трудовитратами.

ВАРТІСТЬ (в ціні) > ? < ТРУДОВИТРАТИ (живі ≠ матеріалізовані)

І тут теорія трудової вартості захиріла... А разом з нею зачахла і політекономічна наука. І все це із-за теоретичного дефекту:

Праця жива ≠ Праця уречевлена

При загальному нарощуванні в економіці товарної продукції (що є свідченням зростання маси зречевленої праці), ми спостерігаємо реальне скорочення у виробництві сумарної маси робочого часу та кількості задіяних у виробництві пар робочих рук. – Явний теоретичний дефект з причини неврахування інтелектуальних трудових зусиль в загальній сумі трудовитрат. Тому урівноважити живу працю з працею уречевленою слід за рахунок інтелектуальної праці. Тоді і вартість у нас зрівняється з трудовитратами. А розпочати треба з більш детального з'ясування: що таке праця жива, що таке праця уречевлена?.. – В контексті трудової теорії вартості.

* * *

1. Праця жива є енерго-функціонуюча субстанція людського розуму та м'язів. Складовими ПЖ являються два компоненти: праця фізична + праця інтелектуальна. В сумі – інтелектуально-фізичні трудовитрати.

Комбінована інтелектуально-фізична праця створює продукт.

Тут, перш за все, належить визначити, яка праця є продуктивною, що примножує матеріальне багатство суспільства, а яка – ні. Аби розмежувати вартісно-утворюючу працю від вартісно-переросподільчої. Бо саме вартісно-утворююча праця входить в сферу інтересів ТТВ. Отже...

Продуктивною працею слід вважати працю, що має в кінцевому підсумку матеріалізований результат. Тобто, безпосередньо або опосередковано створює матеріальне багатство – сукупний суспільний продукт та впливає на формування вартісних параметрів. Чіткого вододілу між працею продуктивною і працею непродуктивною, звісно, немає. Проте, користуючись критерієм матеріалізованої результативності, умовну розмежувальну лінію між працею тією чи іншою (або послугами) провести цілком можливо і потрібно. Ряд прикладів...

Праця перукаря, який обслуговує клієнтів, непродуктивна, оскільки «матеріалізований» результат його фізичної праці йде на смітник. А ось праця фермера, що стриже овець, продуктивна, оскільки матеріалізований результат його фізичної праці в якості сировини йде в текстильну промисловість. Праця садівника, котрий вирощує урожай фруктових, – продуктивна; праця двірника, що підстригає газони, – непродуктивна. Праця водія вантажного самоскида залізорудного кар'єру є продуктивною; праця таксиста – непродуктивна. Інтелектуальна праця вченого-фізика, в кінцевому підсумку, – продуктивна; інтелектуальна праця літератора – непродуктивна. Розумова праця програміста, що створює програму для системи АСУ виробництва (штучний інтелект), має своїм наслідком матеріалізований результат і її слід вважати продуктивною. А ось праця програміста, котрий пише програму для комп'ютерної гри, – непродуктивна. Праця майстра виробничого навчання ПТУ, що безпосередньо кує професійні кадри для сільгоспвиробництва або промисловості, опосередковано є праця продуктивна, бо впливає в кінцевому підсумку на матеріалізований результат шляхом формування фаху працівників. Тоді як праця вчителя бальних танців – однозначно непродуктивна. Праця лікаря заводської амбулаторії, що відновлює фізичну працездатність робітників, також варто зараховувати до праці продуктивної, оскільки, бодай опосередковано, але впливає на матеріалізований результат роботи підприємства. А ось праця лікаря-косметолога – непродуктивна.

Тобто, всяка праця, що бере участь у створенні або ж впливає (бодай не на всі 100%, а, скажімо, на 50% і більше) на створення валового суспільного продукту в його натурально-речовій і вартісній формах, слід вважати продуктивною. Такого роду селекція праці на продуктивну і непродуктивну дозволить більш адекватно визначати реальну чисельність фізичних осіб, задіяних у матеріальному секторі економіки, та контролювати ряд макроекономічних параметрів. Включаючи, зокрема, визначення коефіцієнту інтелектуалізації економіки, він же коефіцієнт суспільної продуктивності праці.

Багатовікова еволюція праці характерна послідовним витісненням фізичної праці працею інтелектуальною. До промислової революції XVIII століття домінуючу роль у створенні матеріальних благ виконувала праця фізична, тоді як людський розум покликаний був, допоміжно, забезпечувати раціональну, більш професійну маніпуляцію робочих рук. – Це проста праця. В умовах же машинного, а тим більше машинно-автоматизованого виробництва індустріальної епохи на перші ролі виходить інтелектуальна праця, перетворюючи робочі руки в прислугу розуму, примушуючи їх, допоміжно, виконувати волю людського інтелекту як головного на цей раз трудового ресурсу в процесі створення матеріальних благ. – Це вже складна праця. Таким чином...

Праця проста – це фізична праця (праця ручна, технічно не оснащена).

Праця складна – це інтелектуально-фізична праця (праця технічно оснащена).

Энергоджерелом ручного виробництва є фізичний ресурс людини. Энергоджерелом технічно оснащеного виробництва є використання людиною енергоресурсів природи: вітру, води, пари, нафтопродуктів, електричного струму, атомної реакції...

Жорна – знаряддя ручної праці, котре вимагає докладання людиною чисто фізичних зусиль, що кількісно залежать від тривалості робочого часу. Скільки людина крутить – такий уречевлений результат має. Інтелект в даному випадку зайвий. Вітряний та водяний млини – знаряддя праці техоснащеної, котре вимагає від людини певних інтелектуальних зусиль, винагородою за які є скорочення робочого часу. Ще більших інтелектуальних зусиль вимагає зернопереробне виробництво, що використовує парову машину, двигуни внутрішнього згоряння або ж електродвигуни, а тим більше автоматизоване обладнання... Інтелектуальна компонента трудових зусиль тут ще більше скорочує робочий час. І скорочує його настільки, наскільки витісняє фізичну працю. Від зворотного: скоротився робочий час в два рази – відповідно фізичну працю скорочено у два рази; скоротився робочий час в 7 разів – відповідно скоротився обсяг фізичної праці в 7 разів... Тенденція до скорочення робочого часу від інтелектуальних трудових зусиль – нелінійна. Бо, на відміну від праці фізичної, де трудовитрати підсумовуються (фізтруд + фізтруд + фізтруд...), інтелект-праця взаємно перемножується зі знаннями (інтелект-праця × знання × інтелект-працю × знання...), прогресуюче нарощуючи віддачу. Отже...

Фізична праця в прямій пропорції до робочого часу – лінійно.

Інтелектуальна праця в зворотній пропорції до робочого часу – нелінійно.

Фізична праця лінійно-пропорційна робочому часу і піддається виміру в одиницях робочого часу. А от праця інтелектуальна у нелінійно-зворотній пропорції до робочого часу і в одиницях робочого часу виміру не піддається. Відповідно, в одиницях робочого часу виміру не підлягає складна (комбінована) інтелектуально-фізична праця. Бо... робочий час фізичної праці нелінійно скорочується «вторгненням» праці інтелектуальної.

Окрім робочого часу мірою праці є задіяні у виробництві пари робочих рук. Як приклад, можна навести практику аграрного сектора економіки. За умов простої фізичної праці ручної обробки землі обсяг урожаю за сезон в прямій пропорції до кількості задіяних у сільгоспвиробництві робочих рук: скільки працівників з лопатами, вилами, косами, ціпами... – такий і матеріалізований результат зібраного урожаю. А от механізація землеробської праці (а це не що інше, як її інтелектуалізація), навпаки, – скорочує чисельність робочих рук, залучених на виробництво тієї ж маси сільгосппродукту за сезон. И скорочує нелінійно в залежності від технічних можливостей механізованих знарядь праці, що інтелектуально в них закладені. Тут те ж саме:

Фізична праця в прямій пропорції до кількості задіяних у виробництві пар робочих рук – лінійно.

Інтелектуальна праця в зворотній пропорції до кількості задіяних у виробництві пар робочих рук – нелінійно.

Фізична праця лінійно-пропорційна до задіяних у виробництві пар робочих рук і піддається виміру їх кількістю, а от праця інтелектуальна у нелінійно-зворотній пропорції до задіяних у виробництві пар робочих рук і виміру їх кількістю не підлягає. Відповідно, кількістю пар робочих рук не підлягає вимір складної (комбінованої) інтелектуально-фізичної праці. Бо кількість пар робочих рук, задіяних фізичною працею, нелінійно скорочується «вторгненням» праці інтелектуальної.

Тим не менш, сукупна маса комбінованої інтелектуально-фізичної праці від скорочення робочого часу і пар робочих рук не зменшується, а навпаки, – збільшується у нелінійно-прогресуючій пропорції. – Збільшуючи, відповідно, масу уречевленої праці.

Оскільки уречевлена праця втілена в продукті, котрий потім в якості товару отримує вартісну оцінку на ринку, то праця, відповідно, потребує представлення як:

а) праця конкретна, втілена в продукті;

б) праця абстрактна, оцінена в товарі.

Праця конкретна, як уже мовилось, являє собою в натурі комбінацію праці фізичної плюс праці інтелектуальної в ході виконання певного каскаду конкретних робіт з виробництва продукту. Вимірюється: реальним робочим часом та/або реальною кількістю пар працюючих рук.

Абстрактній праці абсолютно байдуже до фізичної та інтелектуальної складових каскаду конкретних робіт. Праця абстрактна є безлика моно-праця, для якої притаманна тільки її величина, обсяг. Вимірюється: умовним робочим часом та/або умовною кількістю пар працюючих рук.

На мікрорівні окремого виробництва праця конкретна і праця абстрактна індивідуальні для товаровиробника: орати, сіяти, жати, молотити... є індивідуальна праця конкретна; затрата фізично-інтелектуальних зусиль на виконання даних робіт є індивідуальна праця абстрактна. За обсягом: індивідуальна праця конкретна = індивідуальна праця абстрактна. – За будь-яких умов.

На макрорівні економіки загалом: сума індивідуальних затрат конкретної праці дає сукупний суспільний продукт в натурально-речовому виразі; сума індивідуальних затрат абстрактної праці формує сукупну вартісну масу суспільного продукту в грошовому еквіваленті – ВВП.

З точки зору ТТВ мають значення макроекономічні параметри суспільно-необхідної праці абстрактної, що формуються на базі індивідуальних трудовитрат абстрактних (йтиметься далі).

За трудомістким обсягом в загальноекономічному масштабі: загальна маса живої праці конкретної = загальна маса живої праці абстрактної. – На будь-якій стадії економічного розвитку, незалежно від трансформаційних перетворень фізичної праці доіндустріальної епохи в працю інтелектуально-фізичну індустріальної епохи. І тут ми маємо...

В умовах простої праці доіндустріального виробництва реальний робочий час (реальна кількість пар робочих рук) в прямій пропорції до умовного робочого часу (умовної кількості пар робочих рук).

А ось в умовах складної інтелектуально-фізичної праці індустріального виробництва реальний робочий час (реальна кількість пар робочих рук) в зворотній пропорції до умовного робочого часу (умовної кількості пар робочих рук). Реальний робочий час (реальна кількість пар робочих рук) у виробництві скорочується – умовний робочий час (умовна кількість пар робочих рук) збільшується, про що свідчить нарощування продуктово-товарної маси.

На перший погляд впадає в очі зростаюча диспропорція між живою конкретною працею і живою працею абстрактною на індустріальній стадії товаровиробництва. – Уявна диспропорція, оскільки інтелектуальна праця на даному етапі, витісняючи працю фізичну за рахунок скорочення робочого часу чи то кількості працюючих пар робочих рук, зберігає непорушним загальний баланс живої праці абстрактної з живою працею конкретною. І в такт із зростанням сукупної маси живої праці (фізичної + інтелектуальної) конкретної відповідно приростає маса живої праці абстрактної. – Відповідно збільшуючи її матеріалізований результат.

2. Праця уречевлена є матеріалізована субстанція енерго-функції людського розуму та м'язів. ПУ представлена у двох іпостасях: продукту, як втілення праці конкретної, і товару, як втілення праці абстрактної.

Праця конкретна створює продукт.

Праця абстрактна формує вартість товару.

Товар – це той же продукт, але затребуваний і реалізований на ринку за законом вартості. Це все одно, що дівчина (аналог продукту) і наречена (аналог товару). Дівчина може стати нареченою, якщо на неї є попит, і тоді за неї дають калим (аналог вартості) в ціні, припустимо, 36-ти баранів (аналог грошових знаків). А може нею і не стати, якщо попиту, на превеликий жаль, на дівчину немає. Тоді і калиму нема. Те ж саме і з продуктом – товаром.

Є попит на продукт – є оцінка трудовитратної ємності товару – є вартість.

Немає попиту на продукт – нема оцінки трудоємності товару – нема вартості.

Це стосується і засобів виробництва: фабрик-заводів-рудників-параходів.

Є попит на продукцію – капіталізація /вартість/ підприємств на зльоті.

Нема попиту на продукцію – капіталізація /вартість/ підприємств просідає на нуль.

Вартість (капіталізація), як бачимо, субстанція досить ефемерна, що залежить від споживчих уподобань, тобто ринкової кон'юнктури: тут є – а тут, раптом... «випарувалася». А ось матеріалізовані трудовитрати – будь-то в продукції або засобах виробництва – субстанція реально стабільна. Зречевлена праця не «випаровується» і не зникає, а залишається незмінною завжди і всюди незалежно від того, користується продукція попитом чи ні, і де така продукція на даний момент знаходиться: на складах, на прилавках магазинів чи на звалищі; працюють фабрики-заводи чи простоюють, затрачена на їх будівництво праця нікуди не дівається. Трудовитрати (зречевлені) не схильні до зникнення. Матеріалізовані результати людської праці можуть лише вартісно знецінюватися внаслідок відсутності або зниження попиту, простоїв, зношеності, тощо. Отож...

Трудовитрати (втілені в засобах виробництва і продукції) – назавжди.

Вартість (як ринкова оцінка) – лише в момент торгів при наявності попиту.

А коли немає попиту – то немає і вартості.

Не всякий, однак, торг в ході купівлі-продажу при наявності споживчого попиту становить сферу інтересів теорії трудової вартості.

Перш за все, під товаром доцільно сприймати затребувано-реалізовану річ виключно трудового походження. Аби не доводити поняття товару до абсурду, включаючи в нього об’єкти нетрудового, природного чи то надуманого походження, як то, приміром, необроблену землю (все, що на ній і під нею в недоторканому стані), культові симулякри (на зразок «святої водиці»), людське тіло... Специфічний «товар» робоча сила беремо в лапки.

Далі. Праця уречевлена може бути не лише у вигляді готового продукту, але й уречевленої послуги: зоране поле, виритий котлован або траншея, переміщений вантаж, тощо. – Як проміжна ланка виробничого циклу, що дає в результаті продукт. Уречевлена послуга такий же самий об'єкт купівлі-продажу, як і продукт, і її вартість входить у вартість реалізованого товару. А ще об'єктом купівлі-продажу може бути інформаційний продукт як засіб виробництва (програмне забезпечення АСУВ, приміром, чи то науково-технічні розробки), що в підсумку дає уречевлений результат та формує вартість товарів.

Отже, сферою інтересів теорії трудової вартості має бути товарна продукція (інформаційна в т.ч.) та уречевлені послуги лише трудового походження, що примножують матеріальне багатство суспільства – сукупний суспільний продукт. Відповідно, – формують вартісні параметри.

Все, що ССП не примножує, будучи при цьому об'єктом купівлі-продажу (різноманітна «продукція» шоу-бізнесу, побутові сервіс-послуги, туризм-спорт-дозвілля, тощо), – відсторонити. Бо такий «товар» та послуги хоч і мають трудове походження, проте у формуванні вартісних параметрів не задіяні. Вони лише перерозподіляють новостворену вартість (у межах замкнутої економіки).

Доставка вантажним транспортом готового продукту на ринок формує його вартість в якості товару (чого варта, наприклад, одна лише доставка фруктово-овочевих культур із тропічних країн – чи не 9/10-х вартості?). А ось доставка до крамниці пасажирським транспортом покупців товару на його вартість аж ніяк не впливає. В першому випадку послуга продуктивна і формує вартість, в другому – ні. Проте попит на транспортні засоби буде стимулювати автомобілебудування. І там вже, дійсно, трудова діяльність матиме вартісноутворюючу сутність.

Або, скажімо... Побудований готельний комплекс примножив багатство країни, а ось його сервіс-послуги (для внутрішнього споживача) не примножують багатство, а лише перерозподіляють новостворену в реальному секторі економіки частину цього багатства. Іноземний же турист, навпаки, буде примножувати національне багатство. Стосовно величини «вкладу в багатство країни» згаданого комплексу, то вона буде залежати від наповненості його клієнтурою. Реальна вартість готелю виявиться на вільних торгах з продажу лише за умови середньої норми його прибутковості. При відсутності клієнтури вартість об’єкту взагалі впаде, умовно, до «нуля».

Відносно сервіс-послуг доречно зауважити: всі послуги щодо іноземців, починаючи від послуг носія багажу в аеропортах і до... інтим-послуг, примножують багатство країни; а ось обслуговування вітчизняного клієнта лише перерозподіляє новостворену вартість. В масштабах глобальної економіки, проте, такого роду сфера «трудової» діяльності на зростання світового ВВП аж ніяк не впливає.

Таким чином...

Реалізовані продукт/послуга, котрі реально можна покласти до умовної «кишені», є сферою безпосередніх інтересів ТТВ, оскільки являються вартісноутворюючими – примножують ВВП країни.

Реалізовані продукт/послуга, котрі до умовної «кишені» реально покласти не можна, не є сферою безпосередніх інтересів ТТВ, оскільки вартість не формують – ВВП країни не примножують.

Слід зазначити, при формуванні ціноутворення варто мати на увазі вартісну оцінку продукту в якості товару не на складах чи то в засіках виробника (ті ж самі цитрусові в якихось там сховищах на фермах заморських субтропіків), а на прилавку крамниці. Яких трудів вартий товар?.. – Стоїть питання саме на ринку перед його суб’єктами, а не де-небудь. А сюди входить не лише, скажімо, вирощування та збирання урожаю, але і його упаковка, транспортування, навантаження-розвантаження, зберігання, тощо. Вартість буханця хліба, приміром, включає в себе ринкову оцінку всього каскаду робіт, починаючи з осінньої оранки і до... доставки готового продукту в крамницю. Тобто, вартісна оцінка абстрактних трудовитрат в товарі охоплює увесь комплекс конкретних трудовитрат на виробництво продукту та доставку його до покупця. Саме оцінений ринком комплекс усереднено-конкретних трудовитрат формує абстрактну трудомісткість товару як основу його вартості.

Нарешті, варто звернути увагу. Якщо доставка товару до торгівельної мережі впливає на його вартість: чим більш віддалена і триваліша – тим дорожче. То реалізація товару торгівельною мережею на його вартість аж ніяк не впливає, оскільки не залежить від тривалості продажу, лише комісійні.

Отже, під товаром розуміємо реалізований на ринку продукт трудового походження, що формує вартісні параметри в економіці (аж до ВВП включно) та примножує багатство суспільства.

Параметричні показники продукту та товару.

ПРОДУКТ являє собою уречевлену працю конкретну у натурально-речовому вигляді, вимірювану кількісно (у штуках, тоннах, кубометрах, літрах...) і якісно (складність, досконалість, надійність, практичність і т.п.). Враховуючи, що якість характеризується також кількісними показниками (міцність, потужність, швидкість, довговічність...), можна стверджувати: як фізична даність кількісно-якісна величина продукту квантифікується метричними параметрами.

А ось трудомісткість продукту, як зречевленої праці конкретної, визначається:

а) тривалістю реального робочого часу, затраченого на виробництво;

б) кількістю реальних пар робочих рук, задіяних у виробництві.

Проте, практично трудозатратну ємність продукту реально вичислити лише в разі уречевленої в ньому найпримітивнішої простої праці: скільки реального робочого часу затрачено або реальних пар робочих рук залучено на виробництво – така конкретна трудомісткість продукту. «Вторгнення» інтелект-праці такі розрахунки робить нереальними. Звідси питання до реальності розрахунків. Землероб, що вирощує урожай вручну, – це одна реальна пара робочих рук однозначно. А чи можемо ми з такою ж упевненістю визнати реальність однієї пари робочих рук того ж землероба, що механізував свою працю?.. Те ж саме стосується будь-якого майстра-одинака, що увімкнув електроінструмент в розетку. Відтак, реальний робочий час і реальні пари робочих рук складної праці індустріального виробництва досить умовні. На щастя, в політекономії пріоритетне значення має абстрактна праця, а не конкретна.

ТОВАР є реалізований на ринку продукт, котрий, пройшовши процедуру вартісного оцінювання уречевленої в ньому праці абстрактної, набув вартість у грошовому еквіваленті – ціні. В якості міри вартості = міри об’єму уречевленої в товарі абстрактної праці являються:

а) умовна одиниця робочого часу, затраченого на виробництво;

б) умовна пара робочих рук, задіяних у виробництві.

Обидві міри вартості взаємно конвертовані.

Сама процедура ринкового оцінювання реальної трудомісткості товару свідчить, що: а) є реально уречевлена в товарному продукті абстрактна праця – об'єктивно; б) є оцінка уречевленої в товарному продукті абстрактної праці – суб'єктивно.

Ринкова оцінка уречевленої в товарі абстрактної праці завжди вартісно зрима в його ціні – у певній кількості грошових знаків. Тоді як сам по собі реальний обсяг уречевленої в товарі абстрактної праці аж ніяк не видимий. Відтак абстрактна трудомісткість товару квантифікації доступна лише через призму його вартості у грошовому виразі. – За умов дії закону вартості.

Завдання закону вартості полягає в тому, щоб привести ринкову оцінку уречевленої в товарному продукті абстрактної праці у відповідність до реальної величини уречевленої в товарному продукті абстрактної праці… за рахунок вільного перетоку інвестиційного капіталу = трудового ресурсу у виробництві до середньої норми прибутку. І лише за такої умови має місце достовірна вартість, що відповідає трудовитратам, про обсяг яких є реальна можливість довідатись через призму грошового еквіваленту вартості – оптимальної ціни.

Ціна, по суті, є грошовим виразом ринкової оцінки (вартості) уречевленої трудомісткості товару, кількісно представленої або тривалістю умовного робочого часу, або кількістю задіяних у виробництві умовних пар робочих рук. Правильно оцінена суб’єктами ринку абстрактна трудомісткість товару (достовірна вартість) в грошовому еквіваленті розрахункам доступна практично завжди, незалежно від характеру задіяної праці: простої чи то складної. Оскільки ціна завжди в наявності.

Таким чином...

ПРОДУКТ є матеріалізований результат праці конкретної.

ТОВАР є об'єкт ринкової оцінки матеріалізованої в продукті праці абстрактної.

Кількісно уречевленої праці що в продукті, усередненому за трудомісткістю (при середніх умовах виробництва) в масштабах економіки, що в товарі, реалізованому за вартістю (при середній нормі прибутку), є абсолютно однакова.

Втілена в продукті конкретна праця виробника реально присутня завжди. – Незалежно від споживчого попиту на нього в якості товару.

В товарі абстрактна праця проявляється оціночно суб'єктами ринку. – Лише при наявності споживчого попиту на продукт.

Оцінений ринком обсяг уречевленої праці абстрактної в товарі відповідає обсягу уречевленої в продукті конкретної праці. – За умови середньої норми підприємницького прибутку. Середня норма прибутковості означає: ринкова оцінка трудовитрат «потрапила в ціль» – правильно оцінила матеріалізовані в товарній продукції трудовитрати, відповідає їм. Наяву в такому випадку рівність товару з продуктом за трудозатратною ємністю. А оскільки товарно-продуктова маса повсякчасно зростає, то, відповідно, підґрунтям зростання в ній зречевленої праці має бути адекватний приріст маси живої праці, що затрачується на її виробництво. – Аналогічно рівності потоку води в/із ставка.

* * *

Отже... Зростання маси зречевленої праці йде в унісон з нарощуванням маси живої праці. Зречевлена в товарній продукції абстрактна праця зростає в тій мірі, в якій приростають інтелектуально-фізичні затрати конкретної праці живої на виробництво даної продукції. – Завжди і всюди на будь-якій стадії економічного розвитку, включаючи високотехнологічне сьогодення.

ПРАЦЯ ЖИВА = ПРАЦЯ УРЕЧЕВЛЕНА

В такт із зростанням маси живої праці відбувається прямо пропорційний приріст маси товарної продукції, як маси уречевленої праці. Звідси і відповідний приріст маси вартості, як ринково оціненої в грошовому еквіваленті товарної маси за її трудомісткістю. Відтак, знімається знак «?» з відповідності величини вартості обсягу трудовитрат для індустріальної епохи, в повній мірі відновлюючи рівняння:

ВАРТІСТЬ (в ціні) > = < ТРУДОВИТРАТИ (живі = матеріалізовані)

Рівняння «вартість = трудовитрати» є становий хребет трудової теорії вартості. Зарахуванням інтелектуальної праці в загальну масу трудовитрат (чого раніше не було), ми урівнюємо в обсязі живу працю з працею уречевленою для товарного виробництва індустріальної епохи. Товарна продукція і в цю епоху, попри, здавалося б, «знелюднювання» автоматизованого виробництва, зберігає трудозатратну сутність свого походження. Відповідно, ринкова оцінка трудоємкості товарів (вона ж бо вартість) логічно узгоджується з обсягом абстрактних трудовитрат, зречевлених в товарній продукції, яких би висот інтелектуалізації товаровиробництва не досяг науково-технічний прогрес. Тобто, вартість не втрачає своєї трудовитратної суті в епоху НТП. Тим самим ми воскрешаємо закон вартості для умов сучасної високотехнологічної економіки.


Ринковий алгоритм формування вартості

ВАРТІСТЬ проходить певну процедуру ринкового формування в ході торгів навколо трудозатратної ємності товару, котрий, врешті-решт, отримує вартісну оцінку його трудомісткості в грошовому еквіваленті – ціні. Отже, як формується оптимальна вартість (в ціні) товару?..

Перш за все, варто ще раз нагадати: ВАРТІСТЬ товару є ринкова оцінка уречевлених в ньому абстрактних суспільно-необхідних трудовитрат... на базі зведених в узагальнені значення індивідуальних трудозатрат абстрактних в ході виконання конкретних робіт з виготовлення продукту. Уточнімо: що таке праця конкретна, що таке праця абстрактна на прикладі хліборобської праці.

Оранка, посів, жнива, обмолот зерна хліборобом – це індивідуальна (в сенсі виконання робіт) праця хлібороба конкретна, що дає урожай зернових.

Трата трудових зусиль хлібороба на всі ці роботи – це індивідуальна (в сенсі трати енергії) праця абстрактна, що також дає урожай зернових.

Але...

У першому випадку урожай зернових являє собою ПРОДУКТ, як матеріалізований результат праці конкретної.

У другому випадку урожай зернових представить собою ТОВАР, за умови, однак, що ПРОДУКТ знайде попит на ринку. Тобто, лише при наявності споживчого попиту абстрактна індивідуальна праця (потрачена трудова енергія) набуде власної значимості. При цьому індивідуальна праця абстрактна, матеріалізована в товарі, буде на торгах зведена в єдину суспільно-необхідну працю абстрактну. Яка і сформує вартість (в ціні) товарного зерна.

Конкретна праця створює споживчий продукт.

Абстрактна праця формує вартість товару.

Праця конкретна вимірюється тривалістю реального робочого часу виробництва продукту і/або кількістю реальних пар робочих рук, задіяних у виробництві продукту.

Праця абстрактна вимірюється тривалістю умовного робочого часу виробництва продукту і/або кількістю умовних пар робочих рук, задіяних у виробництві продукту.

Аби зрозуміти суть процесу ціноутворення, варто звернутися до практики натурального продуктообміну часів зародження ринкової економіки. Приміром...

Хлібороб цілим каскадом конкретних робіт вирощує урожай: починаючи від оранки і закінчуючи обмолотом. – Це хліборобська праця конкретна протягом сезону. У наявності одна реальна пара робочих рук і реальна тривалість робочого часу – 6 місяців.

Пара чобіт шиється за добу шевцем зі шкіри, яку йому поставив тваринник, вирощуючи худобу протягом року (поставив на умовах трудової кооперації, позаринково). Знову ж таки каскад конкретних робіт двома реальними парами робочих рук протягом року.

Сокира виготовляється ковалем із залізної руди, яку йому поставив гірник (на умовах тієї ж трудової кооперації). І знову каскад конкретних робіт, які закінчуються насадкою сокири на топорище, поставленого столяром. – Кілька днів, тижнів або місяців конкретних робіт трьома парами робочих рук.

Таким чином, перед нами (припустимо):

1 тонна зерна, вирощеного однією парою рук хлібороба протягом сезону.

150 пар чобіт, виготовлених шевцем за участю тваринника на протязі року.

30 сокир, виготовлених ковалем за участю гірника і столяра на протязі місяця.

У наявності видима для нас матеріалізована в продуктах (зерні, чоботях, сокирі) конкретна праця у вимірах реального робочого часу і реальних пар робочих рук, який/які піддаються підрахункам.

У зерні, чоботях і сокирі, однак, втілено ще і працю абстрактну – трата фізичних і розумових зусиль (фізично-розумової енергії) виробників відповідних продуктів. – Праця безлика, у якої один єдиний параметр – її величина, обсяг. І ми не знаємо величину /обсяг/ упредметнених в зерні, чоботях і сокирі індивідуальних трудовитрат абстрактних. Допоки...

Аж поки зазначені продукти не надійдуть на ринок в якості товару. І ось коли на ринку, пройшовши процедуру ринкових оцінок, 3 пуди зерна, пара чобіт і сокира обмінюються в пропорції один до одного, будучи зведеними за своїми індивідуально-абстрактними трудовитратами до єдиної суспільно-необхідної праці абстрактної, ми дізнаємося справжню трудомісткість згаданих товарів. Не індивідуальну в даному випадку, а суспільно-необхідну трудоємність абстрактну, котру в якості ринкової оцінки представить вартість в параметрах тривалості умовного робочого часу, затраченого на виробництво, та/або кількості умовних пар робочих рук, задіяних у виробництві.

А ось конкретна тривалість умовних годин/днів робочого часу чи то кількість умовних пар робочих рук трудозатратної ємності товарів буде залежати від того, працю якого товаровиробника брати за еталон міри вартості. Якщо за еталон міри вартості взяти, припустимо, уречевлений результат праці середньостатистичної пари хліборобських рук за сезон, визначивши його в розмірі, скажімо, однієї тонни зерна, то абстрактна трудоємність (відповідно, – вартість) сокири, пари чобіт і 3-х пудів зерна складе 1/20 сезонної праці умовного хлібороба.

В ринкових умовах, звичайно, товарообмін здійснюється не безпосередньо, а за посередництва грошового еквівалента вартості, де грошовій одиниці відповідає заздалегідь визначена частка вартості, як фіксована частка оціненого ринком уречевленого еталону абстрактної праці. Тому трудоємність товарів (=ВАРТІСТЬ) ми дізнаємося через призму ЦІНИ (при вартісній еквівалентності грошей, зрозуміло).

Тут те ж саме. На ринку індивідуальні в товарах абстрактні трудовитрати від окремих виробників по кожній окремо взятій товарній групі зводяться в єдину суспільно-необхідну абстрактну працю для цієї групи товарів (для пшениці – окремо, для чобіт – окремо, і т.д.). На практиці це виглядає наступним чином. Хлібороб, вийшовши на ринок зі своїм товаром, для початку обходить ринок, опитуючи вартість (в ціні) зерна у інших продавців, а вже потім виставляє свій продукт на продаж. У наявності, по суті, зведення селянином в єдину суспільно-необхідну абстрактну працю своєї індивідуальної абстрактної праці, затраченої на вирощування врожаю, з відповідним встановленням вартості (в ціні) свого товару. – На ґрунті не особистих, а суспільно-необхідних витрат абстрактної праці. Ту ж саму процедуру зведення індивідуальних трудовитрат абстрактних в єдину суспільно-необхідну абстрактну працю проходять всі інші товари. І вже потім, за посередництва грошового еквівалента вартості, відбувається товарообмін в пропорції один до одного за абстрактною трудомісткістю товарів.

Матеріалізована в товарному продукті індивідуальна праця конкретна йде в ногу з індивідуальною працею абстрактною до самого ринку. І тільки на ринку, в «океані» абстрактно-трудоємнісних зіставлень величезної маси всіляких товарів на ґрунті суспільно-необхідних витрат абстрактної праці, ринковий торг виявляє справжню (суспільно значиму) трудомісткість кожного товару, даючи товарам справжню ціну. Вірніше, формуючи для кожного із них ВАРТІСТЬ в грошовому еквіваленті – ЦІНІ.

Товари, що виявили зацікавленість покупців, в процесі торгів піддаються ринковому оцінюванню їх трудовитратної ємності. І тут... Ринкова оцінка трудомісткості товарів може бути правильна, відповідна реальному обсягу втіленої в товар суспільно-необхідної праці абстрактної. – Вартість достовірна. Свідченням чого є середній прибуток від реалізації товару – рівновелика вартісна віддача від рівновеликих трудовитрат = еквівалентний обмін результатами праці. А може бути... оцінка трудоємності товару неправильна, реальному обсягу втіленої в товар суспільно-необхідної праці абстрактної не відповідає. – У наявності псевдовартість. Ознакою чого є відхилення норми прибутку від середніх значень при реалізації товару – перекіс вартісної віддачі до витрат праці.

В останньому випадку у свої права вступає закон вартості, котрий шляхом вільного, під тиском попиту-пропозиції, переливу інвестиційного капіталу = трудового ресурсу у виробництві до середньої норми прибутку, тут же виправляє вартісну похибку, поновлюючи там самим рівновелику вартісну віддачу від рівновеликих трудовитрат, встановлюючи в такий спосіб вартість достеменну... на грунті суспільно-необхідних затрат праці.

Варто зазначити: суспільно-необхідна праця – не абстракція. Суспільно-необхідна праця абстрактна є цілком конкретний обсяг абстрактних трудовитрат живих = зречевлених в товарній масі по кожній окремо взятій товарній групі (пшениці – окремо, вугілля – окремо, текстилю – окремо, і т.д.). І складається загальний обсяг абстрактних трудовитрат із суми індивідуальних трудозатрат абстрактних, задіяних у виробництві відповідних товарних груп.

Обсяг суспільно-необхідної праці абстрактної = Сума індивідуальних трудовитрат абстрактних

Величина абстрактних трудовитрат – "Обсяг = Сума" – цілком конкретна, що вимірюється в параметрах сумарної тривалості умовного робочого часу, затраченого на виробництво товарної маси, та/або сумарної кількості умовних пар робочих рук, задіяних у виробництві товарної маси (маси тієї чи іншої товарної групи – певної номенклатури товарів). Сукупний обсяг уречевленої в товарній масі суспільно-необхідної праці абстрактної поділений на кількість товарних одиниць дає абстрактну трудоємність цих одиниць – абстрактну трудомісткість кожного товару окремо – його вартість (у ціні).

Формується конкретний обсяг абстрактної суспільно-необхідної праці вільним перерозподілом трудового ресурсу (вслід за інвестиціями) у затребуване виробництво законом вартості... – До середньої норми прибутку як рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудовитрат, відповідно, – ринкової рівноваги попиту-пропозиції на товари. Саме на цій рівноважній ціна товарів здобуває чисто трудозатратну сутність, стаючи оптимальною. Без спотворливого впливу на ціноутворення підвищеного чи то заниженого попиту.

Таким чином (на рівні окремих галузей/підгалузей): реальна величина трудового ресурсу, що перерозподіляється в матеріальному виробництві законом вартості, формує цілком реальну величину абстрактних суспільно-необхідних трудовитрат, втілених у затребувану суспільством товарну масу, на основі яких формується як сукупна вартість товарної маси, так і вартість окремих товарних одиниць. При цьому, чим вільнішим є перерозподіл трудоресурсу в економіці – тим сприятливіші умови формування оптимальних величин суспільно-необхідної праці у виробництві, відповідно, – кращі умови оптимального ціноутворення на ринку. Цілком очевидно, що…

Оптимальний обсяг абстрактної суспільно-необхідної праці вимагає балансу:

Залучений у виробництво ТРУДОВИЙ РЕСУРС = Затребувана для виробництва МАСА ПРАЦІ

Тут мається на увазі:

а) ТРУДОВИЙ РЕСУРС представляє собою сукупний потенціал робочої сили, реально залучений у виробництво якоїсь окремо взятої товарної групи матеріальних благ;

б) МАСА ПРАЦІ є оптимально необхідний обсяг трудових затрат для виробництва затребуваної кількості товарів даної товарної групи матеріальних благ.

Тобто, маса реально задіяного трудового ресурсу в галузі/підгалузі повинна відповідати суспільно-затребуваному масиву живої праці в даній галузі/підгалузі. – Балансується середньою нормою прибутку, відповідно, – рівновагою попиту-пропозиції. Лише за такої умови має місце чисто трудозатратне ціноутворення: баланс попиту-пропозиції = оптимальна ціна. Така рівновага настає при наявності у виробництві суспільно затребуваного товару належного (оптимального) обсягу трудового ресурсу = присутність суспільно-необхідного обсягу праці абстрактної.

А ось за умов порушення рівності – нестача в затребуваному виробництві оптимальної для нього маси трудового ресурсу, або його надлишок (відсутність в обох випадках суспільно-необхідної праці як такої) – настає деформація цін:

ТРУДОВИЙ РЕСУРС < належної МАСИ ТРУДОВИТРАТ = товарний дефіцит → до зростання цін.

ТРУДОВИЙ РЕСУРС > належної МАСИ ТРУДОВИТРАТ = товарний профіцит → до падіння цін.

У першому випадку вартість переоцінена, в другому – вартість недооцінена.

В умовах вільноринкової економіки подібного роду диспропорції закон вартості тут же виправляє вільним перенаправленням інвестиційних потоків = трудових ресурсів у суспільно затребуване виробництво до потрібного обсягу трудозатратної маси, необхідної для виробництва товарів. – Усуваючи в такий спосіб товарний дефіцит/профіцит, врівноважуючи попит-пропозицію на середній нормі прибутку. Тим самим відновлюючи чисто трудозатратну сутність вартості (в грошовому еквіваленті – ціні). – Вимірювану в параметрах: а) або тривалості умовного робочого часу, затраченого на виробництво товару; б) або кількості задіяних у виробництві товару умовних пар робочих рук. У наявності конкретний вираз реального обсягу суспільно-необхідної праці абстрактної. – Як реальності, а не абстракції.

Ринкова оцінка (=ВАРТІСТЬ) товару в ході торгів лише «засвічує» його реальну трудомісткість, створюючи ілюзію, що суб'єкти ринку встановлюють ринкові ціни на власний розсуд. Тоді як, насправді, трудозатратну основу вартості (в ціні товару) формує саме ЗАКОН ВАРТОСТІ вільним, на догоду споживчому попиту, перерозподілом трудового ресурсу у виробництво затребуваного блага до суспільно-необхідних /оптимальних/ значень абстрактних трудовитрат, що дають середню прибутковість від його реалізації = оптимальну ціну. – Пройшовши процедуру вартісних оцінок на ринку. Тобто...

ВАРТІСТЬ формується об'єктивно законом вартості «за спиною» суб'єктів ринку.


Закон вартості на мовах теорії і практики

Замкнутий цикл виробництва-споживання ринкової економіки являє собою, перш за все, упорядкований процес товарно-грошового обігу під невидимий диктат закону вартості. Формування адекватної трудовитратам вартості товарів та еквівалентний на цій основі товарообмін – головна функція даного закону. Отож, докладніше...

ЗАКОН ВАРТОСТІ, насамперед, є закон еквівалентного товарообміну, об'єктивно і неминуче функціонуючий в умовах суспільного поділу праці. Його завдання: привести вартість товару (в ціні) у відповідність до трудозатрат на його виробництво і на цій основі забезпечити еквівалентний товарообмін між виробниками з однаковою для всіх сторін вигодою. Еквівалентний товарообмін за законом вартості, відтак, є справедливий обмін результатами праці за принципом: тобі від мене ось стільки і, відповідно, від тебе мені стільки ж – в рівній мірі. – згідно трудовитрат. Тобто, закон вартості є базовий закон соціальної справедливості в умовах ринкової економіки, закон рівновеликої вартісної винагороди виробників матеріальних благ за їх працю.

У той же час, ЗАКОН ВАРТОСТІ являє собою досконалий регулятор ринкової економіки за рахунок формування вартісних пропорцій еквівалентного товарообміну шляхом вільного переливу інвестиційного капіталу = трудового ресурсу у виробництві до єдиної в масштабах економіки середньої норми прибутку. Трудоресурси за цим законом, орієнтуючись на середній прибуток, рівномірно розподіляються по всім без винятку галузевим зонам товарного виробництва, встановлюючи тим самим адекватні трудозатратам вартісні параметри, формуючи, власне, вартість як таку – справжню, достовірну. Достовірна вартість забезпечує еквівалентний товарообмін, а той (саме як еквівалентний), зі свого боку, в ціні товару проявляє достовірну вартість, адекватну трудовитратам.

Такою є двостороння сутність закону вартості: одна його сторона – товарообмінно-еквівалентна; інша сторона – реінвестиційно-раціональна. Об’єднуючим моментом обох сторін є ринкове ціноутворення. Бо саме через ціноутворення відбувається взаємна корекція товарообмінної еквівалентності і раціональної реінвестиції. В сенсі, що: коливання цін навколо товарообмінної еквівалентності або стимулює виробництво інвестиційним вливанням капіталу, або, навпаки, пригальмовує його відтоком, тим самим стабілізуючи еквівалентний товарообмін на базі середньої норми прибутку. Приплив/відтік інвестиційного капіталу в такий спосіб стабілізує оптимальну вартість (в ціні) товару, відповідну трудовитратам на його виробництво. Отож і відправним пунктом формулювання закону вартості має бути ціноутворення... – оптимальне. На основі достеменної вартості.

Зосередимось на вартісній достеменності конкретно.

ВАРТІСТЬ достовірна /достеменна/ є правильна ринкова оцінка реальної величини уречевлених в товарі трудовитрат... в грошовому виразі = ціна. Тобто, вартість (в ціні товару) повинна бути адекватна матеріалізованим в товарі трудовитратам – бути справжньою, достовірною.

Правильна оцінка трудовитрат = Реальний обсяг трудовитрат

Реальний обсяг матеріалізованих в товарі абстрактних трудовитрат вимірюється тривалістю умовного робочого часу, затраченого на виробництво, або ж кількістю умовних пар робочих рук, задіяних у виробництві. Вартість є ринкова оцінка реальної величини зречевлених трудовитрат і, відповідно (через призму ціни), вимірює абстрактні трудовитрати тією ж таки тривалістю умовного робочого часу і/або кількістю задіяних у виробництві умовних пар робочих рук. Обидві міри вартості взаємно конвертовані. А ось ціна товару лише грошова оболонка його вартості, жорстко до неї прив'язана завжди і всюди. Відтак...

Вартість, як ринкова оцінка трудозатратної ємності товару (в його ціні), має відповідати обсягу матеріалізованих в товарі абстрактних трудовитрат, а тому в процесі торгу коливається навколо реальної трудомісткості товару, прагнучи найти відповідність. І находить її на середній нормі прибутку.

ВАРТІСТЬ > = < ТРУДОЗАТРАТИ → До середньої норми прибутку

Середня норма прибутку є водночас індикатор, коректор і фіксатор достовірної вартісної оцінки обсягу уречевлених в товарі трудозатрат. Зазвичай, вартість (в ціні) адекватна величині реальних трудовитрат абстрактних – в наявності достовірна вартість, – чим, власне, утримується ринкова рівновага. В разі псевдовартісної неадекватності, що проявляється в значних, в ту чи іншу сторону, девіаціях норми підприємницького прибутку внаслідок цінових аномалій, закон вартості перерозподілом трудових ресурсів (вслід за капітало-інвестиціями) тут же приводить вартість у відповідність до величини реальних трудозатрат, в такий спосіб поновлюючи ринкову рівновагу на базі середньої норми прибутку.

ВАРТІСТЬ є оцінка матеріалізованих трудовитрат, а ЗАКОН ВАРТОСТІ робить так, аби така оцінка відповідала реальним трудовитратам, була достовірною, справжньою.

Як визначається справжня, достименна вартість?.. – Дуже просто. Для визначення її достовірності мають значення два параметри:

а) величина вартості в ціні товару;

б) структура вартості в ціні товару: витрати – прибуток.

За структурою вартості ми визначаємо, чи доцільно брати на віру її величину. Тобто, чи відповідає вартість трудовитратам. А саме: правильна вартість повинна мати типову для економіки на даний момент структуру «витрати-прибуток», котра дає середню норму підприємницького прибутку. Що означає рівновелику вартісну віддачу від рівновеликих трудовитрат.

Еквівалентний товарообмін завжди вибудовує однакову, типову, правильну в масштабах економіки структуру (пропорцію складових) вартості – «витрати-прибуток», що в підсумку дає єдину по економіці оптимальну норму прибутку. Середній прибуток на капітал свідчить: еквівалентний товарообмін – є! Отож, учасники ринку отримують рівновелику від трудозатрат віддачу.

Цей же критерій вартісної достовірності стосується не лише вартісної оцінки товарів, але і засобів їх виробництва: шахт, рудників, фабрик, заводів... Вартість (капіталізація) будь-якого підприємства достовірна лише у випадку середньої норми його прибутковості. Якщо підприємство збиткове або, навпаки, надприбуткове – капіталізація його, відповідно, буде занижена або завищена.

Середня норма прибутку, відтак, є індикатором еквівалентного товарообміну. У той же час, – коректором рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудовитрат, бо відхилення від середньої норми прибутку відразу вмикає механізм перерозподілу капіталу у виробництві на користь відновлення товарообмінної еквівалентності. Регуляторна в даному випадку функція закону вартості полягає в тому, щоб перерозподілом трудоресурсу (у формі капіталу) під єдину по економіці середню на величину капіталу норму підприємницького прибутку сформувати достовірну вартість, забезпечивши в такий спосіб еквівалентний товарообмін. Такою є вимога соціальної справедливості вільного ринку = справедливого обміну результатами праці. – Усім порівну.

Водночас, реінвестиційний перерозподіл капіталу до середньої норми прибутку, як орієнтований на задоволення споживчого попиту коректор пропозиції (тобто коректор обсягу виробництва певної номенклатури товарів), раціонально упорядковує розширене відтворення виробництва відповідно до суспільних потреб. – Бездоганний регулятор економіки, без жодної потреби управління, планування чи то бюрократичного контролю ззовні.

Закон вартості, систематично виправляючи тимчасові цінові девіації, наполегливо приводить вартість (як ринкову оцінку матеріалізованих трудовитрат) у відповідність з реальною величиною матеріалізованих трудовитрат шляхом переросподілу трудових ресурсів у виробництві до рівня середньої прибутковості... в динаміці економічного зростання, незалежно від темпів технічного прогресу матеріального виробництва. Проте цей закон за нормальних умов його функціонування ніяким чином не впливає на загальний приріст маси вартості ні на мікро-, ні на макроекономічних рівнях (нарощування вартісної маси відбувається за законом нагромадження капіталу), він лише упорядковує формування вартісних параметрів відповідно до трудових затрат.

Сформулювати закон вартості досить просто, розуміючи під категорією «вартість» ринкову оцінку зречевленої в товарі праці. Бо, якщо вартість є оцінка матеріалізованих трудовитрат, то, відтак, вона (оцінка) має відповідати реальній величині матеріалізованих трудовитрат, свідченням чого є середня норма підприємницького прибутку. – Ось і вся суть закону вартості. Отже, формулюємо...

ЗАКОН ВАРТОСТІ є економічний закон оптимального ціноутворення на засадах адекватної реальним ТРУДОЗАТРАТАМ ринкової оцінки матеріалізованої в товарах праці = ВАРТОСТІ... що формується за рахунок вільного переросподілу трудового ресурсу у виробництві до єдиної в масштабах економіки норми прибутку як рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудовитрат. Або:

ВАРТІСТЬ > = < ТРУДОЗАТРАТИ → До середньої норми прибутку

Таким є формулювання закону вартості на мові теоретичної політекономії. Оскільки вартість, як ринкова оцінка матеріалізованої в товарі праці, виражена в ціні, а реальна величина трудозатрат втілена у витратах виробництва + середній прибуток, є можливість сформулювати закон вартості на мові прикладної політекономії. І він буде звучати так:

ЗАКОН ВАРТОСТІ є економічний закон оптимального ціноутворення на засадах відповідності величини ВАРТОСТІ (в ціні) товару сумі ВИТРАТ на його виробництво + середній ПРИБУТОК... що формується за рахунок вільного переливу інвестиційного капіталу у виробництві до єдиної в масштабах економіки норми прибутку як рівновеликої дохідності рівновеликих капіталовкладень. Або:

ВАРТІСТЬ (в ціні) > = < ЦІНА ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА + ПРИБУТОК середній

В даному випадку мають місце формулювання закону вартості на мовах теорії і практики з товарообмінно-еквівалентної точки зору.

Трудовитратна основа ВАРТОСТІ формується об’єктивно у сфері виробництва шляхом міжгалузевого перерозподілу трудового ресурсу (вслід за вільним переливом інвестиційного капіталу) до середньої норми прибутку. А, власне, сама ВАРТІСТЬ (в ціні) проявляється на ринку в процесі торгу навколо оцінки трудозатратної ємності товару. Тому закон вартості з реінвестиційної точки зору можна сформулювати (для його більш об'ємного розуміння) як:

ЗАКОН ВАРТОСТІ є економічний закон вільного переливу інвестиційного капіталу = трудового ресурсу у виробництві до середньої норми прибутку, відповідно, оптимального ціноутворення.

Формулювання закону вартості на мові практики можна продовжити, враховуючи, що ціна витрат виробництва (капітал: постійний + змінний) адекватна собівартості, а валовий прибуток – додатковій вартості. Найбільш зручний і практичний вираз закону:

ВАРТІСТЬ (в ціні) > = < СОБІВАРТІСТЬ + ПРИБУТОК середній

Тут слід мати на увазі, що:

а) СОБІВАРТІСТЬ виробництва (постійний + змінний капітал) є оцінені трудовитрати в грошовому еквіваленті – грошовий вираз трудовитрат, матеріалізованих в засобах виробництва + заробітна плата;

б) ПРИБУТОК валовий є грошовий еквівалент додаткової вартості, джерелом якої являється додаткова праця.

Тобто собівартість (ціна витрат виробництва) і прибуток мають трудозатратне походження. Трудомістка природа вартості (в ціні) – у наявності. Це, по-перше. А по-друге... Визначальним величину вартості в її структурі є саме ціна витрат виробництва, на яку рівняється середній прибуток (пропорційно до ціни витрат). – Рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал. Саме обсяг витрат виробництва визначає величину вартості (в ціні) товару.

Таким чином, ВАРТІСТЬ визначається обсягом абстрактних трудозатрат, втілених в ціні витрат виробництва. + Середній прибуток на величину цих витрат. Маючи при цьому на увазі наскрізну дію закону вартості на всіх етапах виробничо-технологічного циклу, а не тільки на його завершальній складально-пакувальній стадії. Вартість кінцевого продукту в якості товару за цим законом формується на базі сумарних трудозатрат всієї інтеграційно-виробничої піраміди знизу догори. Включаючи трансферне ціноутворення витрат виробництва... під, звичайно, справжнім диктатом закону вартості. І в ринковій економіці, зорієнтованій на середню норму прибутковості, вартісна величина витрат виробництва цілком достовірно виражає сумарний обсяг абстрактних трудозатрат всього виробничо-технологічного ланцюга: від видобутку сировини та енергоресурсів до виробництва готового продукту.

Оскільки при нинішніх темпах науково-технічного прогресу стрімко зростає частка інформаційної продукції виробничого призначення, як засобу виробництва (на зразок науково-технічних винаходів, програмного забезпечення АСУВ, тощо), то інтелектуальна праця робить все більший вплив на формування витрат сучасного товарного виробництва. І тут є своя специфіка формування вартості інтелектуального продукту в якості товару, що кардинально відрізняється від формування вартості продукту матеріального.

Якщо вартість товару матеріального формується із розрахунку трудових затрат виробника продукту... за формулою:

Ціна витрат виробництва + середній прибуток = вартість.

То вартість товару інтелектуального (винаходів) формується із розрахунку передбачуваного економічного ефекту покупця продукту... за формулою:

Середній прибуток × час скорочення терміну окупності = вартість.

Там боротьба виробників продукту (матеріального) за покупця, а тут, навпаки, – боротьба покупців за виробника продукту (інтелектуального). За умови, що винахідник – юридична або фізична особа – самостійний суб'єкт ринку. Дана формула, до речі, придатна для розрахунку вартості будь-якого інтелектуального продукту незалежно від походження.

«Час скорочення терміну окупності» потребує уточнення. Будь-яке технічне нововведення, з точки зору підприємця, має скоротити час окупності бізнес-проекту, зорієнтованого на середню по економіці норму прибутку. І в залежності від того, наскільки скоротиться час окупності від підвищення продуктивності праці або зниження витрат виробництва, формується реальна вартість інтелект-продукту. Тобто: вартість нововведення визначається часом скорочення типового на даний момент терміну окупності при середній нормі прибутку. Якщо, припустимо, стандартний бізнес-проект в масштабах економіки розрахований на 7 років окупності, а впровадження технічного чи то інформаційного нововведення скоротило цей термін до 5 років, то, відповідно, 2 роки множимо на середньорічний прибуток і... отримуємо реальну вартість інноваційної розробки. Вартість інновації, таким чином, базується на економії ціни витрат виробництва: яка ціна економії – така вартість інновації.

Вартість винаходу в ринковій економіці формується зовсім без врахування трудовитрат в категоріях робочого часу або кількості розробників інформаційного продукту. І це не дивно, бо праця інтелектуальна зовсім інша субстанція, аніж праця фізична. Покупця, як виробника продукту матеріального, творче напруження розуму вчених-винахідників абсолютно не цікавить. Для нього головне: є економічний ефект від впровадження нововведення, чи ні. І якщо є, то який? І чого він коштує?.. І вартість винаходу заслуговує того, що за нього дають на вільних торгах, за умови, що вартість технічної новинки в грошовому виразі відповідає сумарній виручці за період прогнозованої окупності нововведення. Якщо ж окупність винаходу не вписалася в його раніше сплачену вартість, то тут, вже вибачте... промашка. Це слід мати на увазі при формуванні витрат виробництва.

Таким чином, предметом зацікавленості ТТВ прикладної політекономії є ціна витрат виробництва плюс середній прибуток, які в умовах ринкової економіки, де панує закон вартості, досить точно виражають сумарний обсяг абстрактних трудовитрат на всіх стадіях виробничого циклу. Бо на всіх стадіях закон вартості вирівнює структуру вартості до єдиної в масштабах економіки норми підприємницького прибутку. – Індикатора, коректора та фіксатора еквівалентного товарообміну і, відповідно, оптимального ціноутворення. Тому... "ціна витрат виробництва + середній прибуток" є цілком достовірний вартісний вираз матеріалізованих в товарі реальних трудозатрат. – Достеменний вираз оптимальної ціни на товар.

Маючи одиницю вартості в грошовому еквіваленті, як оцінену ринком зречевлену (зведену в еталон) частку найелементарнішої простої праці, можна досить точно обчислити реальний обсяг матеріалізованих в товарі трудовитрат через призму його оптимальної ціни. Де в структурі вартості товару має місце: ціна витрат виробництва (постійний + змінний капітал) + середній прибуток. Саме середній прибуток є показник правильної вартості. З точки зору прикладної політекономії цього цілком достатньо для вартісного обчислення трудомісткості товару або товарної маси. Бо параметри вартості, ціни витрат виробництва і прибутку в грошовому виразі завжди у наявності.

А перевірити адекватність величини вартості обсягу трудовитрат (живих = матеріалізованих), як уже мовилося, досить просто. Дивимось на структуру вартості «витрати-прибуток». Якщо вона правильна, тобто типова на даний момент для економіки, що дає середню норму прибутковості, значить, вартість адекватна трудовитратам і ціна на товар оптимальна. Якщо ж перекіс структури «витрати-прибуток» в ту чи іншу сторону – закон вартості тут же, шляхом переливу інвестиційного капіталу (відтак, – трудоресурсу) у виробництві, через корекцію ціни товару вирівнює структуру вартості до середньої норми підприємницького прибутку. У цьому полягає основна функція закону вартості: міжгалузевим переливом капіталу = трудового ресурсу підтримувати еквівалентний товарообмін на ґрунті рівновеликої вартісної віддачі (у вигляді прибутку) від рівновеликих трудовитрат (у вигляді інвестованого капіталу: постійного + змінного).

Еквівалентний товарообмін, як уже зазначалось, не є самоціль закону вартості. Зворотною стороною функціонального призначення даного закону є раціональна (суспільно затребувана в розумних межах) реінвестиція додаткової вартості у виробництво. Адже отриманий прибуток, орієнтуючись на споживчий попит, інвестується знову ж таки у виробництво в об’ємі, що продиктований середньою по економіці нормою підприємницького прибутку – до рівня товарообмінної еквівалентності і, відповідно, оптимального ціноутворення. Відтак закон вартості – досконалий інструментарій встановлення міжгалузевих пропорцій на користь суспільства: виробляється лише те, що потрібно людям. – Раціональний спосіб розширеного відтворення виробництва в угоду споживачеві.

Еквівалентний (соціально справедливий) обмін результатами праці та раціональний, внаслідок ефективного переливу інвестиційного капіталу, перерозподіл (розстановка) трудових ресурсів у виробництві відповідно до суспільних потреб – головне призначення закону вартості. З чим він чудово справляється у вільноринковій економіці, і йому нема альтернативи.

Урівноважуючим ВАРТІСТЬ з величиною ТРУДОВИТРАТ механізмом по закону вартості є попит і пропозиція, що формує оптимальну ЦІНУ. І тут постає принципове питання пріоритетності попит-пропозиційної рівноваги по відношенню до середньої норми прибутку у формуванні оптимального ціноутворення. Питання ставиться: на рівновазі попиту-пропозиції фіксується оптимальна ціна на товар, чи, навпаки, – оптимальна ціна на середній нормі прибутку встановлює ринкову рівновагу попиту-пропозиції?.. Істина на боці теорії граничної корисності чи теорії трудової вартості??..

Відповідь очевидна...

Як би не «ковзали» криві попиту і пропозиції, а точкою їх врівноваження, таким собі «причалом», є адекватна трудозатратам вартість товару – оптимальна на даний момент для економіки пропорція «витрати-прибуток» в її структурі, де в якості «швартового» виступає середня норма підприємницького прибутку. – Одночасно індикатор, коректор та фіксатор рівновеликої вартісної віддачі від рівновеликих трудовитрат. На середній нормі прибутку «вартісно-утворюючий» фактор попиту і пропозиції зникає, розкриваючи нікчемність теорії граничної корисності, водночас стверджуючи торжество трудової теорії вартості. Образно висловлюючись... ТГК на аркані у ТТВ.

Ба більше, попит-пропозиція є функція закону трудової вартост, оскільки товарна пропозиція здійснюється за рахунок перетоку інвестиційного капіталу = трудоресурсу у виробництво затребуваного споживчим попитом товару. Перетоку, однак, лише до середньої норми прибутку, на якій пропозиція урівноважується з попитом, в результаті чого вартісно-утворююча функція попиту-пропозиції припиняє свою дію, лишаючи одну тільки трудовитратну субстанцію оптимального ціноутворення.

Середня норма прибутку є точка/момент ринкової рівноваги = оптимальна ціна.

З урахуванням врівноважуючої функції попиту-пропозиції закон вартості можна сформулювати як:

ЗАКОН ВАРТОСТІ є економічний закон раціонального, на догоду споживчому попиту, перенаправлення інвестиційного капіталу = трудових ресурсів у затребуване суспільством виробництво товарів... до середньої норми прибутку від їх реалізації, відповідно, оптимальних цін, на яких фіксується ринкова рівновага попиту-пропозиції.

Отже, закон трудової вартості діє як на користь суспільних потреб – на догоду споживачам, так і в інтересах соціальної справедливості – рівновеликої вартісної винагороди за працю товаровиробників.

А тому... Найкращий «держплан» – ЗАКОН ВАРТОСТІ. – Без єдиного держчиновника-дармоїда в онлайн-режимі перенаправляє інвестиційні потоки = трудові ресурси в затребуване суспільством виробництво до рівновеликої, соціально справедливої вартісної винагороди за працю в порядку еквівалентного товарообміну – оптимального ціноутворення. При цьому закон вартості а ні хабарів не бере, ні відкатів, ні руку до державної скарбниці не запускає. До того ж, ні копійки не вимагає на своє утримання, на відміну від вгодованого держчиновництва.

Закон вартості є досконалий регулятор ринкової економіки, підмінити який ніяким державно-волюнтаристським будь-то плануванням або управлінням неможливо. Як неможливо поліпшити фізіологію будь-якої живої істоти, підмінивши її природні органи штучними імплантатами та протезами. Відтак будь-яке посягання на закон вартості є злочин проти соціально-економічної природи людського суспільства, за що вона (природа) неодмінно відповість помстою.


Редукція трудозатрат як метод обчислення вартості

Закон вартості, навіть будучи сформульованим на мові практики, є і лишиться абстракцією, якщо не конкретизувати проблематику міри абстрактних трудовитрат: живих = зречевлених. Вона ж бо – міра вартості: ринкова оцінка реального обсягу уречевлених суспільно-необхідних трудозатрат в грошовому еквіваленті. Питання вартісної величини є питання кількості абстрактних трудовитрат, вирішити котре вкрай потрібно для закладки трудозатратно-вартісного фундаменту грошової системи. Без чого неможливе перетворення Політекономії із теоретичної абстракції в прикладну економічну науку. Що може слугувати мірою абстрактних ТРУДОВИТРАТ = ВАРТОСТІ?.. – Питання вартісної квантифікації.

Як уже мовилось, реальний обсяг матеріалізованих в товарі абстрактних трудовитрат вимірюється тривалістю умовного робочого часу, затраченого на виробництво, або кількістю умовних пар робочих рук, задіяних у виробництві. Відтак, вартість, як ринкова оцінка реальної величини зречевлених трудовитрат, має (в грошовому еквіваленті) представляти обсяг уречевлених в товарі реальних трудозатрат за тривалістю умовного робочого часу та/або кількістю умовних пар робочих рук. Обидві міри вартості взаємно конвертовані. В такий спосіб вартість піддається квантифікації в одиницях умовного робочого часу та/або умовних пар робочих рук... через призму ціни. Однак, знову ж таки, лише за умови середньої норми підприємницького прибутку. Лише за таких умов має місце адекватна трудовитратам вартість товару. – Достовірна вартість.

Отже: умовний робочий час чи умовна пара робочих рук?..

Реальний робочий час в якості міри складної інтелектуально-фізичної праці, відразу треба визнати, є непридатний. І ось чому. Природа інтелектуальної праці абсолютно відрізняється від праці фізичної. Фізичні трудові зусилля мають обмеження для людини: середньостатистична людина фізично за одиницю часу в змозі здійснити такий-то, фіксований, обсяг роботи, і не більше. Тому маса фізичної праці визначається тривалістю робочого часу в прямій пропорції один до одного: скільки робочого часу – така і маса затраченої фізпраці. А ось інтелектуальні трудовитрати, навпаки, обмежень для людини не мають. Більш того, інтелект-праця сама визначає тривалість робочого часу, і визначає його в зворотній пропорції, скорочуючи нелінійно (за одну і ту ж одиницю часу думаючий мозок може «видати на-гора» такий-то інтелект-результат, а може... зовсім інший). Продуктивніше інтелектуальна робота людського мозку – коротший робочий час. – У нелінійно-зворотній пропорції. Тому-то фізична праця піддається вимірюванню робочим часом, інтелектуальна праця – ні. Не підлягає вимірюванню робочим часом, відповідно, і комбінована інтелектуально-фізична праця.

Робочий час може бути мірою лише простої праці. До того ж проста фізична праця буває різна. Є чисто фізична, скажімо, примітивна праця дроворуба, женця, землекопа... А є більш складна фізична праця якихось справ майстрового: будівельника, коваля, теслі... Перша практично позбавлена інтелектуальної складової, а ось друга без неї обійтися не може. Ткач, припустимо, на своєму ручному верстаті працює на автоматі, а ось закрійнику сюртука треба ворушити мізками. Активізувавши мізки, кравець скоротить робочий час на виготовлення сюртука, а ось ткач, скільки не активізуй мізки, робочий час на виготовлення полотна не скоротить (лише спритність рук). Чому?.. Тому що, праця закрійника-кравця містить інтелектуальну складову, праця ткача її практично не містить. Зате робота ткача з легкістю піддається вимірюванню в одиницях робочого часу за метражем зітканого полотна: скільки робочого часу – стільки-то метрів полотна (і навпаки). А ось роботу закрійника-кравця виміряти в одиницях робочого часу по кількості зшитих сюртуків дещо складніше.

Робочий час як міра праці, таким чином, придатний для вимірювання виключно праці чисто фізичної. – І не більше. Це аж ніяк не означає, що складну інтелектуально-фізичну працю взагалі не можна виміряти в одиницях робочого часу. Для цього, однак, доведеться ввести поняття умовного робочого часу – умовної одиниці робочого часу. Тоді вийде, наприклад: якщо, припустимо, середньостатистичний працівник вручну (чисто фізично) за восьмигодинний робочий день дає уречевлений результат, скажімо, у такому-то обсязі, а технічно озброївшись виробляє за ті ж вісім годин реального часу в десять разів більше, то, відповідно, маса його інтелектуально-фізичної праці протягом робочого дня становитиме умовно 80 годин робочого часу. Праця 8 годин реального часу = праці 80 умовних годин робочого часу – для технічно оснащеного працівника. Чи можна подібним чином обчислювати масу складної інтелектуально-фізичної праці?.. – Можна. Інше питання, чи зручно... Скільки умовних століть-тисячоліть робочого часу складе загальна маса уречевленої праці в сукупному суспільному продукті сучасної країни, тої чи іншої?..

Висновок: робочий час реальний в якості міри праці складної – непридатний, а робочий час умовний – непрактичний. Тому нам доведеться зосередити свою увагу на пошуку іншої міри абстрактної праці: живої = уречевленої. Відповідно, – вартості. І вона (міра) напрошується сама собою.

У вищенаведеному прикладі ми, непомітно для себе, вдалися до двох дій:

а) до редукції праці через призму її матеріалізованого результату, зіставляючи уречевлений результат складної праці з уречевленим результатом праці простої;

б) до конвертації робочого часу в уречевлений результат і навпаки.

Ставимо питання: а чи потрібно нам друга дія «б», коли методом редукції праці (дія «а») ми і так вже, по суті, виміряли масу складної праці, зіставивши її з працею простою, і вона склала 10 крат! Тобто, складна праця в нашому прикладі дорівнює сумі 10-ти простих.

Таким чином, базуючись на принципі «праця жива = уречевлена праця», вимірювати комбіновану масу складної інтелектуально-фізичної праці цілком можливо, зіставляючи її уречевлений результат з уречевленим результатом простої фізичної праці. Адже остання піддається розрахункам, в одиницях робочого часу. Взявши за основу (еталон) уречевлений результат простої праці однієї пари робочих рук, ми з легкістю можемо виміряти масу складної інтелектуально-фізичної праці на машинному або ж машинно-автоматизованому обладнанні за її уречевленим результатом. – Методом редукції: зіставляючи уречевлений результат технічно оснащеної праці з уречевленим результатом ручної праці.

Уречевлена праця, однак, представлена в двох іпостасях – продукту і товару. Продукт являє собою матеріалізовану працю конкретну. Товар собою представляє матеріалізовану працю абстрактну суспільно-необхідну. Кількісний вміст конкретних трудозатрат що в продукті (усередненому за трудомісткістю), що абстрактних в товарі має бути абсолютно однаковий. Матеріалізована в продукті праця конкретна завжди наяву у вигляді її метричних параметрів: перед нами скільки то штук, галонів або тонн, погонних, квадратних чи то кубічних метрів... виготовленого продукту. Тому кількісно розрахувати обсяг конкретних трудозатрат через призму зречевленого результату в даному випадку не становить особливих проблем: зіставляємо метричну величину уречевленої праці складної з метричною величиною зречевленої моно-праці простої... і отримуємо результат – така то кількість простої праці в одній праці складній. А ось матеріалізована в товарі суспільно-необхідна праця абстрактна, безпосередньо, для нас невидима. Визначити обсяг абстрактних трудовитрат можна лише опосередковано, через призму ринкової вартості (в ціні) товару... за умови середньої норми прибутку: зіставивши вартість уречевленої в товарі складної праці з вартістю уречевленої в товарі фіксованої частки простої праці, заздалегідь визначеної в якості еталону. На практиці це виглядає наступним чином...

Уявімо 1 тонну якого-небудь агропродукту як встановлену норму зречевленої, взятої за еталон, простої праці однієї пари робочих рук за одиницю часу – сезон. Тепер спробуємо розрахувати трудомісткість сезонного урожаю цього ж агропродукту за умов технічно оснащеного виробництва сучасним фермером. При валовому урожаї цього продукту в розмірі, припустимо, 40 тонн та ринковій вартості, скажімо, $1000 за еталонну 1 тонну даного продукту в якості товару ($40 тисяч – загальна вартість всього урожаю), редукція праці дасть коефіцієнт 40 як через призму метрично-зречевленої в продукті конкретної праці, так і через призму вартісно-оціненої в товарі абстрактної праці. – Один і той же результат редукції, що цілком логічно: абстрактна трудомісткість сезонного урожаю сучасного високотехнологічного виробництва 1-м аграрієм становить 40-крат простої праці, або праці 40 умовних пар робочих рук. Тобто, маємо: 40 КПП – коефіцієнт продуктивності праці сучасного фермера.

В статиці, як виявляється, вирішити питання редукції досить просто. Інша річ, в динаміці розвитку – нарощування обсягів виробництва і приросту вартісної маси. Оскільки тут же виникає цілком резонне питання: а як же бути з редукцією при зниженні вартості продукту в якості товару (здешевлення товарів) у міру зростання продуктивності праці?.. Мається на увазі відставання приросту сумарної вартості товарної продукції (в сумі цін) від приросту її сукупної фізичної маси: метрична маса валового продукту, припустимо, зросла у двічі, а сумарна вартість його в якості товару приросла лише на ⅓. І ця тенденція прогресує... Питання має пряме відношення до зниження собівартості товарного виробництва в міру зростання продуктивності праці. Стара версія ТТВ, що базувалась на одній лише фізичній праці без врахування праці інтелектуальної, пояснювала це просто: меншими трудовитратами (нібито) більше продукту і вартості. В даному випадку цей «номер» не проходить, бо: праця жива дорівнює праці зречевленій, а конкретна праця в продукті = абстрактній праці в товарі на будь-якій стадії економічного розвитку, незалежно від темпів і рівня технічного прогресу.

Відставання приросту вартісної маси товарної продукції від приросту її метричної маси, зважаючи на зниження вартості товарів (в реальних цінах) в міру зростання продуктивності праці, створює враження динамічної неузгодженості трудомісткості товару з трудомісткістю продукту... Яким чином пояснити подібний факт?..

Поставлене питання змушує нас уважніше придивитися до зречевленої праці в іпостасях продукту та товару. Що таке уречевлена в продукті праця конкретна, що таке уречевлена в товарі праця абстрактна? Точніше... Що таке кількісно-якісний вираз величини конкретної праці в продукті? Що таке вартісне вираження обсягу абстрактної праці в товарі?..

Продукт є конкретно-матеріалізована субстанція людської праці у виробництві, – субстанція в натурально-речовому вигляді.

Товар є абстрактно-уявна субстанція людської праці в очах суб'єктів ринку, – субстанція у вартісному виразі.

«Величина» Продукту – об'єктивно-реальна, обрахована метричними показниками кількості-якості.

«Величина» Товару – суб'єктивно-оцінна, обрахована вартістю у грошовому еквіваленті.

Метрична величина Продукту є конкретне надбання праці Сукупної.

Вартісна величина Товару є абстрактна оцінка праці Поточної.

Тут знадобиться пояснення: що таке «праця Сукупна», що таке «праця Поточна»?..

Вироблений продукт в сучасних обсягах та якості є сукупне надбання трудової діяльності всього людства, що ретроспективно своїми витоками йде в глиб віків. Давайте задамося питанням і подумаємо. Всі ті придбані на ринку матеріальні блага, якими користуємося ми у повсякденному житті, були б в наявності без великих першовідкривачів, скажімо, електрики, без винахідників електрогенераторів і електродвигунів, без розробників дизель-двигунів і двигунів в/згоряння... І т.д. А ті, в свою чергу, не спиралися б в своїх творчих працях на науково-технічні досягнення попередників... аж до винахідників колеса, жорен, веретен... Однозначно, – ні! Інтелектуальні досягнення минулого безсмертні. Вони, накопичуючись, передаються із покоління в покоління. Із покоління в покоління вони нарощують інтелект-потенціал робочої сили. В своїй сумі інтелектуальні надбання минулого «живуть» в мізках сучасного виробника матеріальних благ, і його руками продовжують донині реально плодоносити. Отже, сучасний продукт, в кінцевому підсумку, є творіння і заслуга загально-інтегрованої праці усього людства за всю історію свого існування – праці Сукупної. У кожному сучасному продукті існує («живе») частка минулої праці наших предків.

А тепер перейдемо до продукту в якості товару, що реалізується на ринку, і задамося простим питанням: чи враховуються суб'єктами ринку в процесі купівлі-продажу товарів минулі трудовитрати далеких наших предків, котрі своїми геніальними відкриттями і своєю працею проторували нам шлях до сучасного матеріального благополуччя... Зрозуміло, – ні! При формуванні вартісної оцінки товару на ринку враховуються, безперечно, сумарні трудовитрати, але... трудовитрати Поточні, починаючи від видобутку енерго-сировинних ресурсів, включаючи виробництво всієї сукупності засобів виробництва плюс використання інфраструктури... і до випуску готової продукції. – І тільки. А от Минула праця, творча праця далеких першовідкривачів-винахідників – від архімедів до едісонів, – у вартість сучасного товару не входить. Чому так?.. – Тому що, поточні енерго-трудовитрати вимагають свого відтворення, минулі енерго-трудовитрати свого відтворення не вимагають. Отже...

Метрична величина Продукту є конкретне надбання праці Сукупної = сума Минулих та Поточних трудовитрат.

Вартісна величина Товару є абстрактна оцінка трудовитрат лише Поточних.

Виходить... Минула праця в продукті «живе», а ось у вартість товару не входить. А оскільки в загальному об'ємі Сукупної праці, уречевленої в продукті, з плином часу нагромадження питомої частки праці Минулої випереджає питому частку праці Поточної, то, власне... Ось і відповідь на питання про зниження вартості продукту в якості товару із зростанням продуктивності праці: вартісній оцінці піддається постійно зменшувана доля зречевленої праці Поточної у складі товарного продукту. Звідси і зниження його ціни.

Вартісна величина Товару відстає від зростаючої метричної величини Продукту, і вона відстає на вартісну величину матеріалізованої праці Минулої, що невпинно зростає. Якщо, скажімо, сучасна вартість (за реальною ціною) товарного зерна складає 25% від вартісної ціни даного продукту півтора-вікової давнини2, то це означає, що в 1 тонні зернових 75% уречевленої праці Минулої і 25% уречевлених трудовитрат Поточних. – З точки зору вартісної оцінки на даний момент (станом, вірніше, на 2000-й рік, бо аномальний сплеск ціни на нафту з 2005-го спотворив ціновий тренд3). Якщо сучасна вартість промислової сировини становить ¼ від вартості сировинної продукції другої половини позаминулого століття4, то це означає, що трудоємність сировинних товарів на ¾ складається із матеріалізованої праці Минулої і тільки ¼ праці Поточної. І чим далі, тим більше питома маса уречевленої праці Поточної поступатиметься зростаючій питомій масі уречевленої праці Минулої. У цьому витоки зниження собівартості товарного продукту в міру підвищення продуктивності праці. Відповідно, – причина відстаючого приросту маси вартості по відношенню до приросту продуктової маси.

Відповідь на дане питання, однак, тепер уже ставить під сумнів рівність трудомісткості продукту і товару. Адже метрична величина Продукту враховує Минулу працю, вартісна величина Товару її не враховує. Уречевленої праці в товарі, виходить, менше, аніж в продукті?..

Це тільки на перший погляд так здається.

Уречевлена праця Поточна дорівнює уречевленій праці Сукупній вже з тієї причини, що сучасний виробник «увібрав» у себе всю інтелектуальну спадщину (знання, досвід, навички) попередніх поколінь, і він є носієм сукупного інтелект-потенціалу своїх предків. Відтак, загальний трудовий потенціал (потенціал робочої сили) сучасного колективного виробника зіставний з трудовим потенціалом (потенціалом робсили) своїх попередників разом узятих. Зіставні, відповідно, трудовитрати Поточні із Сукупними на виробництво товарної продукції. Звідси: маса уречевленої праці Поточної в одиниці товару адекватна масі уречевленої праці Сукупної в одиниці продукту. – Об'єктивно.

Інша справа, суб'єктивна оцінка маси уречевленої праці Поточної в одиниці товару, що, власне, формує величину його вартості. Адже вона (вартісна оцінка товару) зорієнтована суб'єктами ринку на матеріальне відшкодування поточних затрат інтелектуально-фізичного ресурсу людини у процесі виробництва. І тут... Віддача поточних трудозатрат, що матеріалізуються в продукті, – це одне. Відшкодування поточних трудовитрат, котрі оцінюються ринком в товарі, – зовсім інше. В умовах простої фізичної праці, коли УОРС = РСФО (умовна робсила трудівника за своєю масою зіставна з його фізичною робсилою), продуктивна трудовіддача людського ресурсу була синхронізована з її матеріальним відшкодуванням при товарообміні. А ось в умовах складної інтелектуально-фізичної праці, коли УОРС > РСФО (маса умовної робсили трудівника все більш переважає масу його фізичної робсили), продуктивна віддача поточних трудозатрат починає помітно випереджати потребу в матеріальному відшкодуванні трудової спроможності людини. І чим вище рівень інтелектуалізації виробництва, тим очевидніший розрив між трудовою віддачею, матеріалізованою в продукті, і її відшкодуванням, вартісно оціненим в товарі. Відтак, вартісна оцінка уречевлених Поточних трудовитрат в товарі має загальну тенденцію до відставання від приросту метричної маси уречевленої праці Сукупної в продукті. Минулу працю суб'єктами ринку при цьому зовсім не анульовано.

Праця Минула, у вигляді накопиченого інтелект-потенціалу, «живе» в мізках колективного суб'єкта ринку (що складається з тих же товаровиробників), котрий дає вартісну оцінку товарам. Суб'єктивна оцінка, зрозуміло, у повній залежності від статусу (в сенсі стану) суб'єкта: який суб'єкт – така його оцінка. У суб'єктів з різним потенціалом працездатності, зрозуміло, різна суб'єктивна оцінка одних і тих же трудовитрат. Питання: колективний суб'єкт сучасного ринку ідентичний у своєму статусі колективному суб'єкту ринку 100-річної, а тим більше 200-300-річної давнини?.. – Ні. Колективний суб'єкт сучасного ринку з набагато більш потужною працездатністю = потенціалом робочої сили, за рахунок інтелект-спадщини минулого. Відповідно, суб'єкт з потужнішим потенціалом робочої сили оцінювати працю уречевлену суб'єктивно буде по-іншому – давати іншу вартісну оцінку, а саме: занижувати вартість метричної одиниці продукту в якості товару.

Залежність вартісної оцінки уречевленої праці від потенціалу суспільної працездатності = продуктивності праці – очевидна. Є підозра, що ця залежність у зворотній пропорції один до одного. Звернімося до фактів.

«За останні 100 років (1900-2000рр.) продуктивність праці загалом в світі зросла у 5 разів»5 (відношення світового ВВП до працездатного населення). А реальні ціни на сировинні ресурси6 і агропродукцію7 за той же період знизилися, приблизно, в 4 рази: в 2000р. в межах 20-30% від рівня 1900р. Слід мати на увазі: ціновий тренд протягом століття найсильнішим чином деформувався екстремальними умовами Першої світової війни, Великої депресії, Другої світової війни, майже десятикратним зростанням ціни на сиру нафту в 70-ті. Нарешті, позаринкова ціна нафтопродуктів з 2005-го по 2015-й8. І взагалі, ринкові ціни на нафту останнє півстоліття почасти далекі від оптимального ціноутворення: собівартість видобутку + середній прибуток. Тим не менш (покладаючись на статдані), при п'ятикратному підвищенні суспільної продуктивності праці спостерігається чотирикратне зниження цінового тренду на товарну продукцію. – Занадто явна кореляція вартості товарів від зростання продуктивності праці у зворотній пропорції: наскільки зріс загальний потенціал суспільної працездатності (зросла продуктивність праці) – настільки ж знизилась ринкова оцінка уречевленої праці = вартість.

Зростання потенціалу суспільної працездатності і, відповідно, суспільної продуктивності праці визначає еволюцію колективного ринкового суб'єкта, котрий оцінює вартісні параметри товарної продукції у відповідності до трудових витрат. Який потенціал суспільної працездатності – така вартісна оцінка матеріалізованих трудовитрат. – У зворотній пропорції: чим потужніша продуктивна сила працівників, тим нижча вартісна оцінка трудозатратної ємкості товарів. Це дає привід говорити про «плаваючу» (дрейфуючу) вартісну шкалу – або ж дрейфуючу ціну поділки вартісної шкали – трудозатратних оцінок суб'єктами ринку. Із зростанням трудового потенціалу суспільства, яке визначає ринкову вартість, ціна поділки вартісної шкали в його очах «знецінюється». = Ілюзія, що вартісна трудомісткість товарної продукції знижується (суб'єктивно). А насправді (об'єктивно) уречевлена трудомісткість товару не знижується. Вона повністю зіставна з уречевленою трудомісткістю продукту (усередненого).

Метрична величина продукту = Вартісна величина товару

Це рівняння стосується і продуктово-товарної маси за одиницю часу (годину, день, місяць, рік): трудомісткість товарної маси урівнена з трудомісткістю продуктової маси за певний період виробництва. Бо абстрактна праця Поточна, що в основі формує вартість товару, за своєю величиною співставна з конкретною працею Сукупною, що в натурі виробляє продукт. Відповідно (для економіки в цілому за рік), за своєю трудомісткістю Вартісна величина сукупного суспільного продукту дорівнює Метричній величині сукупного суспільного продукту. Завжди і всюди за нормальних умов вільно-ринкової економіки.

Метрична величина ССП = Вартісна величина ССП.

«Метрична величина» в кількісно-якісних параметрах, мається на увазі.

Вартісна величина ВВП, при правильній методиці обчислення, є точним виразом метричної величини ВВП з точки зору трудозатратної ємності. Не меншими трудовитратами більше продукту та вартості за одиницю часу (той же рік для економіки в цілому) із зростанням продуктивності праці, як це стверджує традиційна ТТВ висловом К. Маркса: «менша кількість праці набуває здатність виробляти більшу кількість споживчої вартості»**. Це затрат живої праці, за рахунок нарощуваного інтелект-потенціалу, більше на одиницю часу. І в такт із зростанням маси сукупних трудовитрат приростає, відповідно, маса товарного продукту = маса вартості. Які трудовитрати (живі = уречевлені) – така і вартість: один до одного. Але, водночас... за умов переводу трудовитрат виробництва у вартісну форму – ціна витрат виробництва (собівартість), дійсно, виявиться справедливим твердження: меншими вартісними затратами на виробництво більше продукції та, відповідно, – вартості. На практиці це виглядає як зниження собівартості виробництва із зростанням продуктивності праці.

Вартість, як ринкова оцінка трудозатратної ємності товару, досить ефемерна. Будучи субстанцією абстрактно-суб'єктивною, вона (вартість) цілком в «полоні» реально-об'єктивних умов суспільного виробництва. Досить, скажімо, в наші дні повсюдно зникнути електроенергії в мережі (через тотальний обвал, боронь боже, енергосистеми), і... величезна маса сучасної техніки, як побутової, так і виробничої, тут же перетвориться на купу металевого брухту. – Вартісно знецінившись. А ось вартість продовольчих, текстильних та ін. товарів першої необхідності миттєво «злетить» до рівня 100-200-річної давності. Незважаючи на, здавалося б, фантастично високий інтелект-потенціал робочої сили як сучасних товаровиробників (змушених засукати рукава для фізичної праці), так і суб'єктів ринку в одній особі. – Вартісна шкала ринкової оцінки трудозатратної ємкості товарів відразу ж зазнає переформатування. Чи не доказ ефемерності вартісних оцінок уречевленої праці, що перебувають у повній залежності від реалій економічного буття?.. Доказ дрейфуючої вартісної шкали ринкової економіки.

Попри «примхливої» ефемерності вартісних параметрів, товар зрівняний з продуктом за кількістю уречевленої праці за будь-яких обставин (при середній нормі прибутку, звичайно). При цьому: ні Метрична величина Продукту, ні Вартісна величина Товару самі по собі аж ніяк не являються безпосередніми показниками трудозатратної ємкості уречевленого блага. В сучасних умовах, наприклад, ні обсяг вирощеного урожаю в тоннах, ні його вартість в ціні безпосередньо не дають нам уявлення про кількість затраченої землеробської праці. Кількісне уявлення трудомісткості матеріального блага дає редукція праці через призму уречевленої в (усередненому) продукті праці конкретної і уречевленої в товарі праці абстрактної. Тобто, редукція Метричної величини Продукту та Вартісної величини Товару. – Редукція, як розкладання складної праці на N-ну кількість простих праць. Проста праця, як уже зазначалось, піддається вимірюванню (в одиницях робочого часу), і ми маємо чітке уявлення її величини. Саме кількість (!) простих праць і є справжній показник трудомісткості як продукту, так і товару, виготовленого в умовах складного, технічно оснащеного виробництва. І ось тут ми завжди отримаємо один і той же результат редукції праці: як через призму праці конкретної (усередненої) в продукті, так і через призму праці абстрактної в товарі. Результат не лише трудозатратної рівності продукту і товару, але й уявлення про кількісний обсяг праці живої = уречевленої в продукті/товарі.

Метод редукції праці, як уже зазначалось, досить простий. В його основі – базисний принцип трудової теорії вартості «праця жива = уречевлена праця». Знаючи уречевлений результат простої фізичної праці однієї пари робочих рук (взявши його за еталон), ми досить легко визначаємо масу інтелектуально-фізичної праці складної за її уречевленим результатом: зіставляючи уречевлений результат технічно оснащеної праці з уречевленим результатом ручної праці. – Отримуємо в результаті уявлення маси складної праці за кількістю простих праць, яку вона містить. Уречевлений результат простої праці однієї пари робочих рук являє собою в даному випадку міру праці складної – як живої, так і уречевленої. Оскільки праця уречевлена представлена у двох іпостасях – продукту та товару, – то уречевлена міра праці також має бути представлена в двох іпостасях, а відтак, відповідно, мати метричну величину еталонного продукту і вартісну величину еталонного товару. Тут слід мати на увазі наступне:

1. Метрична величина уречевленої в продукті простої фізичної праці однієї пари робочих рук статично-стабільна у всі часи, що в пізнє середньовіччя, що 100 років тому, що нині... і такою залишиться надалі, бо фізичний потенціал людини, що виробляє продукт, незмінний;

2. Вартісна величина уречевленої в товарі простої фізичної праці однієї пари робочих рук динамічно знижується з плином часу (із циклу в цикл, як правило), бо інтелектуально-трудовий потенціал людини, що суб'єктивно на ринку оцінює товар, невпинно зростає.

Тобто...

Продуктовий еталон міри праці непорушний у віках. – Еталон базовий.

Товарний еталон міри праці лише на даний момент. – Субеталон.

Незважаючи на зниження вартості продукту в якості товару із зростанням продуктивності праці, редукція праці як через призму зречевленої праці конкретної в продукті, так і через призму зречевленої праці абстрактної в товарі, тим не менш, завжди має дати один і той же результат трудомісткості як продукту, так і товару. Бо із зростанням продуктивності праці синхронно загальному тренду зниження вартості товарної продукції знижується вартість еталонного продукту в якості товару. Розглянемо два простих приклади редукції праці: один на мікрорівні одноосібного господарства, інший – на макрорівні окремо взятої галузі.

Середньостатистичний землероб епохи простого товарного виробництва, наодинці орудуючи простими засобами виробництва, в середньому за сезон виробляв, припустимо, 1 тонну такого-то с/г продукту. Такий ось матеріалізований результат простої праці конкретної. Цю ж кількість продукту виготовить і сучасний трудівник, орудуючи тими ж таки примітивними знаряддями праці. Метрична величина продукту, виробленого працею однієї (усередненої) пари робочих рук, – непорушно-стабільна у віках. І це є продуктовий еталон базовий. А ось метрична величина валового за сезон продукту, виробленого технічно оснащеною працею аграрія, зростає в міру підвищення продуктивності праці. Сучасний середньостатистичний фермер, використовуючи найновішу агротехніку та агрозасоби, за сезон наодинці виробляє, скажімо, 100 тонн цього ж таки с/г продукту. – Стократне зростання продуктивності праці. Результат редукції праці (конкретної) – очевидний: складна праця сучасного землероба містить 100 простих землеробських праць. А що ж вартісна величина даного с/г продукту в якості товару?.. Два століття тому 1 тонна с/г продукту на ринку в середньому коштувала, наприклад, $500. – Субеталон товарний тоді. Нині вартість с/г продукту (в реальній ціні) знизилась на 80% і в середньому становить $100 за тонну. – Субеталон товарний тепер. Однак, якщо в епоху простого товарного виробництва середньостатистичний аграрій за сезон міг виготовити і реалізувати продукт в середньому лише на $500, то сучасний – на $10000. Незважаючи на зниження вартості одиниці товару, тим не менш, отримуємо той самий результат редукції праці (абстрактної), поділивши вартісну величину товарної продукції на вартість товарного субеталону: $10000 : $100 = 100 простих землеробських праць. Маємо 100 КПП (коефіцієнт продуктивності праці) землероба – маса живої праці сучасного фермера, в рівній мірі обчислена нами через призму редукції уречевленої праці що конкретної в продукті, що абстрактної в товарі.

Фермерське виробництво одвічно характеризується відносною одноосібністю господарювання. Чого не скажеш про інші галузі, що потребують корпоративної праці багатьох працівників. Візьмемо, приміром, гірничодобувну галузь. В епоху простого товарного виробництва двісті років тому ця галузь такої-то країни при чисельності трудозанятих в ній, скажімо, 50 тисяч робітників примітивної ручної праці видобувала в рік 1 млн. тонн корисних копалин. В середньому 20 тонн в рік на гірника, що є еталонною величиною продукту для однієї пари робочих рук. В наш час ця галузь, оснащена за останнім словом техніки, видобуває 100 млн. тонн корисних копалин при тій же загальній чисельності трудозанятих в ній 50 тисяч робітників. Виходить, 2000 тонн в рік на гірника в середньому. Продуктивність праці, як бачимо, зросла у 100 разів за двісті років. Праця сучасного гірника, відповідно, рівновелика 100 простим гірняцьким працям. – Такий результат редукції праці конкретної. Тепер, що стосується вартості (в реальній ціні). Двісті років тому при вартості 1 тонни корисних копалин, припустимо, $100, середньостатистичний гірник виробляв продукту (в якості товару) на суму: 20т × $100 = $2000 на рік. Нині, за вартістю, скажімо, $30 за 1 тонну корисних копалин, сучасний середньостатистичний гірник видобуває продукту (в якості товару) на суму: 2000т × $30 = $60000 на рік. В той же час 20-тонний продукт, як середньорічна норма (еталон) уречевленої праці однієї пари робочих рук, в наш час коштує: 20т × $30 = $600 – Такий ось вартісний субеталон тепер. Співвідносячи уречевлену, у вартісному вимірі, сучасну працю до уречевленої, у вартісному вимірі, праці еталонної – $60000 ділимо на $600, – отримуємо 100 кратний вміст простих праць в 1-й складній праці сучасного гірника. Маємо 100 КПП (коефіцієнт продуктивності праці) – маса живої праці сучасного гірника, в рівній мірі обчислена нами що через призму редукції праці конкретної в продукті, що через призму редукції праці абстрактної в товарі.

Метрична величина продуктового еталону простої праці однієї пари робочих рук стабільна у віках: що 300-200-100 років тому, що нині... як була одна тонна с/г продукту за сезон в аграрній і 20 тонн копалин за рік в гірничодобувній галузях, так і лишилися. А ось вартісна величина товарного субеталону простої праці однієї пари робочих рук – знижується. Тим не менш, редукція праці уречевленої що у формі метричної величини продукту, що у формі вартісної величини товару завжди дасть один і той же результат у вигляді коефіцієнта продуктивності праці (КПП), який показує нам масу складної праці в продукті/товарі: працею скількох умовних пар робочих рук був виготовлений продукт/товар. І під яким би кутом, з точки зору історичної, не була дана вартісна оцінка продукту в якості товару суб'єктами ринку, результат редукції праці абстрактної буде один і той же, і він співпаде з результатом редукції праці (усереднено) конкретної. Оскільки... Базовим показником трудомісткості товару є продуктивність праці – Коефіцієнт ПП: кількісний вміст простих праць в будь-якому товарному продукті. Припустимо (із посиланням на вищенаведений приклад), якщо б нам якимось чином вдалося раптом «підняти» з небуття ринкових суб'єктів двохсотлітньої давності, надавши їм можливість встановити вартісні параметри сучасного ринку, вони, вразившись стократним зростанням продуктивності праці в аграрній і гірничодобувній галузях, напевне (за інерцією) оцінили б 1 тонну с/г продукту в $500, а корисних копалин – в $100 за тонну. Як би це не здалося парадоксально, наші предки не погрішили б проти істини в оцінці трудомісткості товарної продукції. Бо редукція праці абстрактної в товарі і в цьому випадку дала б нам той самий коефіцієнт продуктивності сучасної праці – 100 КПП що фермерського виробництва, що гірничодобувного. І він, цей результат співпав би з результатом редукції усереднено-конкретної праці в продукті. Адже, ще раз: безпосереднім показником трудомісткості товарного продукту є не його метрична і вартісна величини, а кількість простих праць, що містяться в ньому. І редукція праці тут завжди дасть однозначну відповідь.

Методика, що у всіх випадках дає один і той же результат, – вселяє довіру.

До речі, маючи еталонний продукт простої праці однієї пари робочих рук і знаючи на даний момент його вартість в ціні, можна безпомилково обчислити масу складної праці в товарному продукті за однією лише його ринковою (в ціні) вартістю. – При неможливості, скажімо, визначити метричну величину продукту. Даний метод відкриває можливість універсалізації розрахунку абстрактних трудовитрат = вартості. Проте, лише за умови середньої норми прибутку, достовірної, відповідно, вартісної оцінки товарів.

Вищенаведені приклади стосуються внутрішньогалузевої редукції праці по одній окремо взятій продуктово-товарній групі. У кожного різновиду товарного продукту своя міра уречевленої праці – уречевлений еталон простої праці однієї пари робочих рук: у хлібороба своя, у шахтаря своя... А продуктово-товарних груп безліч. Еталонів не «напасешся». До того ж, тільки в аграрному секторі та у гірничодобувній промисловості продукція незмінної якості. Продукція обробної промисловості не те що мінлива в своїй якості, але, зазвичай, не має аналогів ручного виробництва: вручну не можна виготовити, приміром, електротехнічну продукцію, продукцію машинобудування, хімічної промисловості та багато чого іншого. Де ніякі «еталони» простої праці однієї пари робочих рук взагалі не існують у природі...

А нам цього і непотрібно.

Адже ринок урівнює всі без винятку товари у вартісній оцінці абстрактних трудовитрат на їх виробництво. Абстрактна трудомісткість є загальна для всіх товарів без винятку субстанція. – У різних співвідношеннях, зрозуміло. А питання поставлено: знайти універсальну міру уречевленої в товарах абстрактної праці = вартості. Яка різниця, абстрактною трудомісткістю якого товарно-продуктового еталону вимірювати абстрактну трудомісткість товарної продукції, що реалізується на ринку. Головне, – мати реальне уявлення трудозатратної ємкості товару, його вартість. А відтак, – розраховувати вартісні параметри загалом в економіці.

Таким чином...

У пошуках універсальної міри абстрактної праці = одиниці ВАРТОСТІ лишається наступне: На роль базового еталону вартісної одиниці взяти уречевлений в продукті результат найелементарнішої праці... та ринкову оцінку його, як еталонного товару, фіксувати в якості субеталонної одиниці ВАРТОСТІ. Подібно тому, як це робиться в природничих науках (фізиці, наприклад): в якості міри тієї або іншої величини береться найелементарніша частинка цієї величини.

Найелементарнішою, в даному випадку, працею може бути проста фізична праця однієї середньостатистичної пари робочих рук, що виробляє конкретний продукт незмінної якості: продовольство або сировину. – Найелементарніша праця конкретна (усереднена), що дає уречевлений результат у вигляді еталонного продукту і його, в якості товару на ринку, субеталонну вартість. Якщо взяти просту працю аграрія, то це така-то кількість продовольчого (якогось, скажімо, зернового) чи то сировинного (для текстильної промисловості) продукту та його вартість (в ціні) на ринку. Якщо ж взяти просту працю гірника, то це така-то кількість якої-небудь корисної копалини (вугілля або залізної руди, наприклад) і її вартість (в ціні) на ринку. Продукт найелементарнішої праці однієї пари робочих рук конкретної категорії трудівників (землероба чи то гірника) може представляти еталонну базу формування на його основі відповідного товарного субеталону. А це є вартісний субеталон – одиниця уречевленої в товарі праці абстрактної = вартості. На основі метрично стабільної величини конкретного продуктового еталону (такої-то кількості, наприклад, пшениці, бавовни, вугілля, руди...), таким чином, формується субеталон вартісної одиниці на даний момент.

Визначивши елементарну частину уречевленої в конкретному продукті найпростішої моно-ручної праці в якості еталону, а потім піддавши цей еталон ринковій оцінці задля формування на його базі субеталонної вартості, ми отримуємо універсальний інструментарій (міру) вимірювання абстрактної трудомісткості усіх товарів = вартості... методом редукції: зіставляючи вартість будь-якого сучасного товару з субеталонною вартістю реалізованого на ринку продуктового еталону. – Обчислюючи в такий спосіб кількість задіяних в виробництві даного товару умовних пар робочих рук. = Масу уречевленої в товарі абстрактної праці. = Вартості. Так, це будуть умовні пари робочих рук певної категорії трудівників: аграрія чи то гірника... Використання еталонної праці середньостатистичної пари робочих рук тієї чи іншої нами обраної категорії виробників в якості універсальної міри трудозатратної ємності товарів = вартості не повинно бентежити. Бо, як уже зазначалось, ринок урівнює всі без винятку товари у вартісній оцінці абстрактних трудовитрат.

Реалізований на ринку (відтак, – оцінений ринком) матеріалізований еталон найелементарнішої праці однієї пари робочих рук стає, таким чином, універсальною мірою уречевленої в товарах абстрактної праці – мірою вартості. Прийнявши одну (усереднену) пару робочих рук за умовну одиницю робочої сили – УОРС, а працю однієї пари робочих рук за працю умовної одиниці робочої сили – УОРС-Труд, доречно представити реалізований на ринку уречевлений УОРС-Труд еталонний в якості міри абстрактних трудовитрат = вартості.

ЕТАЛОННИЙ УОРС-Труд реалізований є СУБЕТАЛОН ВАРТОСТІ = ОДИНИЦЯ ВАРТОСТІ

Уречевлений УОРС-Труд еталонний на ринку в двох іпостасях: продуктового еталону в метричному вимірі та товарного субеталону у вартісному вимірі, як одиниця вартості.

Визначивши одиницю вартості на базі ринкової ціни матеріалізованого еталону найелементарнішої праці, ми отримуємо можливість розрахунку вартісних параметрів в одиницях УОРС-Труда. На питання, яких трудів вартий товар (яка його вартість), ми відповідаємо: товар вартий такої-то кількості трудовитрат умовних одиниць робочої сили – кількості УОРС-Труда (в грошовому, зрозуміло, еквіваленті). На практиці, однак, такі розрахунки навряд чи знадобляться. Практичне значення еталонного УОРС-Труда в іншому – у формуванні вартісних основ грошової системи.

__________

*Тарасевич В.М. Общая теория ценности: будущее в настоящем. // Вопросы политической экономии. – 2012. – № 4. – С. 107.

**Маркс К. и Энгельс Ф., Соч., 2 изд., т. 23, с. 325.



ЗМІСТ